Не витрачайте ані секунди свого життя на ті речі, які вам не подобаються. Варто пройти свій шлях із задоволенням. У цьому впевнена психологиня Ната ПАСТУХОВА. У нашому інтерв’ю говоримо про те, як витримати випробування долі та де на це взяти сили.

• Нато, війна змінила все навколо. Хтось знайшов нового себе, а хтось просто пристосувався. Розкажіть про свій шлях.
• Сьогодні без сумнівів, складний період у кожного з нас. Напевне багато хто підтвердить думку – людина пристосовується до усього. Насправді – це найкраще, що нам дала природа, еволюція, Бог. Хтось пристосовується, приймаючи реалії і йде з відкритими очима у своє «тут і зараз». Хтось заглиблюється ще більше у роботу, щоб майже не було місця спостереженням фону. Хтось поринає у свої фантазії або тривогу. І це теж вид адаптації. А от хтось занурюється у глибини тяжкостей і роздумів, де змісти розвалюються і шукаються нові шляхи до депресії. Але то є теж пошук істини.
  Якщо про мене, то я теж на шляху змін. Нещодавно мені поставили важкий діагноз… Була зроблена остання хімія, завершальна операція. Я дуже нервувала, але родина мене всіляко підтримувала. І мене особливо тримала думка – «не хочу просто вижити, хочу ЖИТИ».
• Де Ви брали сили триматися далі?
• Найцінніше, що в мене є це – моя сім’я та кохання. Я дуже люблю свого чоловіка, вже дуже довго його кохаю – 35 років відсвяткуємо скоро! А моя родина – це той пласт людей, які поряд діляться силою живої енергії. Іноді плачуть разом, а іноді «дають гачки», щоб я не кисла. Також відчуваю тих, хто вже стоїть по інший бік цього світу. Всіх відчуваю.
  Ще мене підтримує моя робота. Поки можу щось робити – буду сидіти в кабінеті та працюватиму. Хочу Вас бачити, ділитися тим, що нажито, набуто.
• Ви нещодавно повернулися додому з-за кордону. Що відчули, коли ступили на поріг рідного дому?
• Яке щастя повернутися додому. Скільки б нескінченно я не буда вдячна іншій країні за прихисток, поміч, лікарів, але рідна земля – то не просто так. То – найдорожче! Літак Стамбул – Кишинів був швидким, а час польоту коротким – година і десять хвилин. Коли ж сіла у потяг Кишинів – Київ, відчула, що майже вдома. Який рідний вагон у мене був. Наволочки гарного кавового кольору, а подушка найм’якіша у світі. Чай – найсмачнішим, а слово – лагідне, бо українське. Київ зустрів мене дивом. Снігопадом. М’який, білосніжний, запашний сніг. А коли я прибула до мого рідного Житомира, відчула, що повернулася до свого гнізда. Люблю його усією душею.
• Знаємо, що Ви надаєте консультації офлайн і онлайн. Вже готові повернутися до роботи?
• Весь цей час я працювала і мій професійний досвід не зупинявся. Обростав. Зараз проходжу навчання на двох спеціалізаціях: екзистенційна гештальт-терапія та тілесно орієнтована гештальт-терапія. Також я закінчую супервізорний ступінь.
  Я вже планую набір терапевтичної групи у Житомирі – «ЖИВУ СВОЄ ЖИТТЯ – 2». Це група психологічного розвитку та підтримки.
  Кому цікаво – звертайтеся. Там ми говоримо про:
• життя, відносини, кохання і втрати;
• вибір, тривоги, конфлікти та сенси;
• батьківство та дитинство;
• секс, партнерство, енергію до життя;
• дружбу, заздрість, вину і сором.
  З якою темою ви б не прийшли – ви зустрінетесь із самим собою. Гарантую.
• Нато, які плани маєте на майбутнє?
• Зараз як ніколи відчуваю сенс свого ремесла психотерапевта, тому запрошую у терапію усіх, кому потрібна розмова та розуміння. Поки що, я збираю енергію від людей. І планую відкривати групи допомоги у Житомирі. І головне – жити на повну своє життя!