Про волонтерство у війну, адаптацію у бізнесі та підтримку у важкі часи говоримо разом із Мар’яною ОВЧАРУК.
Власниця приватної миловарні та виробництва натуральної косметики,
співзасновниця навчально-медіаційного центру «Спільні рішення»,
бізнес медіатор, бізнес тренерка, співзасновниця БФ «Допомагаємо разом»,
волонтерка, керівниця жіночого руху «Жінки волонтерки»,
керівниця регіонального представництва української платформи «Жінки в бізнесі».
- Мар’яно, вітаємо! Розкажіть, як змінилося Ваше життя за майже 10 місяців війни? Чи закрили Ви виробництво натуральної косметики?
- Раніше ми жили спокійно і не цінували всього, що мали. Однак, коли настають кризові часи, то ти максимально включаєшся у роботу і працюєш на благо суспільства. Не можу сказати, що я не боюся. Ні, звичайно я хвилююся за життя та здоров’я моєї родини та друзів. Але, жаліти себе ніколи, треба мобілізуватися та включатися у працю ще більше.
З початком війни наше виробництво зупинилося, на жаль. Три місяці ми були у простої. Але всі ми прості люди, ні в кого з нас чи наших підлеглих не було великих запасів грошей аби сидіти вдома і чекати на кращі часи. Тож, ми переналаштували виробництво (виготовляємо натуральну косметику та мило з рослинною сировини) і знову запустилися. Почали варити ранозагоювальні та протизастудні мазі, від головного болю, масла з чайного дерева, а ще – тальки для ніг. Бо наші хлопці постійно перебувають у закритому взутті, а влітку це спричиняло рани на ногах. Тож наш натуральний антибактеріальний тальк допомагав у розв’язанні цієї проблеми. Ось так ми вижили, хоч і працювали за мінімальну зарплатню. Радію, що нам вдається платити податки й ми нікого не звільнили у такий важкий час. Колектив ми втримали. - Чого Ви навчилися за цей період?
- Гуртуватися. Ми й до війни у колективі ніколи не сварилися, але зараз ми стали більш чутливими, збільшився рівень співчуття до оточення. Ніхто не ділив роботу, просто ми усі ставали й працювали пліч-о-пліч. Війна навчила нас бути ще відповідальнішими, терплячими та більш сердечними.
- Розкажіть про свій волонтерський шлях. З чого починали, кому допомагаєте зараз?
- Я пішла волонтерити ще у 2014-му, коли почався Майдан. Це був шок і страх для усіх, але ми розуміли, що маємо змінити нашу країну на краще.
До війни також ніхто не був готовий, але ми включилися у роботу одразу. Ми мали створити безпечний тил для наших хлопців. Зараз обрали нішу військових шпиталів і допомагаємо нашим пораненим бійцям. Плюс з колегами-волонтерами опікуємося тваринами, які на передовій розміновують території. У Хмельницькому ми оформили реабілітаційний центр для службових собак, аби їх виходжувати після операцій. - Як зараз функціонує рух «Жінки волонтерки»?
- Ми не зупинялися ні на день. Наш волонтерський рух складається із 70 жінок. Ми не входимо ні в яку організацію. Це все почалося з кількох подружок з Хмельницького, а далі почали підтягуватися усі охочі з області. Роботи вистачає усім: допомагати військовим у шпиталі, пекти пиріжки, упаковувати енергетичні батончики, заливати окопні свічки, сушити овочі й робити сухі борщі з супами. Наш рух – багатогранний, ми підтримуємо одна одну і наближаємо перемогу своїми силами.
- Поговоримо про бізнес. Чи на часі зараз відкривати власну справу?
- Я забороняю собі та знайомим казати слово «криза». Ми подолаємо цю перепону, переживемо важкі часи. Зараз варто провести переоцінку цінностей, змінити погляди. Щодо того, чи варто відкривати бізнес, скажу таке: «пробувати завжди на часі». Якщо ви проживаєте на території України, де більш менш тихо, то чому б не відкрити свою справу? Економіку країни маємо підіймати, давати нові робочі місяці та платити податки. Знайдіть лише свою нішу.
- Які плани маєте на майбутнє у сфері бізнесу та особистого розвитку?
- Плани дуже прості – розвиватися та ніколи не зупинятися. Поки ти живий, маєш вчитися та йти уперед.
- Мар’яно, а що першим зробите після перемоги України?
- Будемо святкуватися усією нацією. Обіймемо один одного, подякуємо нашим військовим і збудуємо нову країну!