Ніхто не ідеальний. Пам’ятайте, ви щось робите для своєї дитини так, як ви це вмієте і можете і це – нормально. Не впадайте у відчуття провини, що ви, нібито щось не додали дитині, не віддали. Ви дали їй все, що могли ви. Психологиня Яна Мороз дає поради, як бути щасливою мамою та знайти унікальний підхід до дитини у нашому інтрев’ю!
- Яно, скажіть, чому ви вирішити піти у психологію?
- Все почалося з того, що я сама пішла за допомогою до психолога. І це була довга і досить якісна терапія. І тоді я зрозуміла, шо усі наші проблеми – це у нас в голові від наших минулих відносин та зв’язків. Треба розбиратися і говорити про те, що з тобою було, тоді твоє життя змінюється. І я отримую величезне задоволення, коли навіть однією фразою можу допомогти людині.
- Яно скажіть, чому жінки часто намагаються гнатися за ідеальною картинкою мами?
- Найголовніший страх матері – це той, що вона вважає себе «поганою мамою». Ми зараз з усіх гаджетів бачимо «ідеальну» картину того, якою матір’ю треба бути, як виховувати дитину тощо. Але жінки часто забувають, що в соцмережах нам показують лише 10% реального життя, той мінімум, який привабить аудиторію, не більше. На фоні цього, наші матусі часто вішають на себе ярлики – «погана мама», я нічого не встигаю, в мене не виходить. Жінка починає звинувачувати себе у всьому, зриватися на дитині і забуває, що це – лише картинка.
У 60-х роках минулого століття психоаналітик і педіатр Дональд Віннікот ввів поняття «досить хороша мати». Це мама, яка турбується про дитину в рамках своїх сил.
В протиставлені «поганої» мами Віннікот ставить і образ «ідеальної» мами, стверджує що обидві моделі поведінки є проблемою у ставленні дитячої психіки. - Чому ж прагнення бути «ідеальною» мамою є неефективним і навіть шкідливим для дитини?
- Проблема часто криється не в тому, що мама робить помилки, а в тому, як вона ВІДНОСИТЬСЯ до своїх помилок. Прагнення бути досконалою і почуття провини, що випливає звідси, за дрібні промахи вводять маму в стрес і поступово руйнують. Не будьте надто суворі! Дивіться на свої перемоги та невдачі поблажливо. Незважаючи на гормони, генетичну пам’ять і вроджений материнський інстинкт, далеко не кожна з нас здатна відразу і безпомилково розуміти, чого хоче малюк і як йому допомогти: заспокоїти, потішити в даний момент часу.
- Як позбутися страхів мамам, що треба робити? Можливо є якісь практики?
- Перш за все – це віра у свої здібності робити правильно. Я наполегливо рекомендую мамі прислухатися насамперед до своєї інтуїції. Це дає впевненості не лише жінці, а й дитині. Важливо пам’ятати – звичайна, нормальна мати не може бути психологом, педіатром, кухарем, аніматором та вчителем в одній особі. Прагнення до досконалості психологічно небезпечне як для матері, так і для дитини. Якщо мама пред’являє собі непосильні вимоги «досягти досконалості», цю модель несвідомо засвоює і дитина. А спроби досягти недосяжних цілей ведуть до неминучих розчарувань та депресії. Неідеальність – це нормально. Неідеальні батьки полегшують адаптацію дитини у реальному світі та допомагають вирости здоровим та незалежним дорослим. Неідеальна мама демонструє дитині – вона не всемогутня, але жива людина, яка любить, дбає, і прагне бути поруч. Цим вона ніби повідомляє дитині: «Я не ідеальна. Але я приймаю себе і тебе. Ти теж можеш не бути ідеальним, ти все одно будеш гідний кохання. Я все одно тебе кохаю». Це послання – найважливіша цегла у фундаменті психологічного благополуччя дитини. Кожна мати вже досить гарна для своєї дитини.
- Яно, а чи варто зараз мамам говорити з дітьми про війну в Україні?
- Приховати те, що відбувається від дитини, вам навряд чи вдасться (якщо це не новонароджений). Діти все бачать, чують і, головне, ВОНИ ВІДЧУВАЮТЬ все, що відбувається навколо них. Якщо ви плануєте вдавати, що нічого не відбувається, то це просто додасть тривоги і призведе до невротизму. Як правило, діти схильні міркувати наступним чином: «мені не говорять про це, тому що відбувається щось дико страшне і жахливе, небезпечне, і це потрібно від мене приховувати». Тож говоріть із дітьми про те, що вони відчувають, що їх тривожить. Коли ми говоримо про відчуття, ми проговорюємо все те, що накопичували всередині, у такий спосіб ми позбуваємося їх. Розмови мають терапевтичний ефект. Але важливо добирати слова, виходячи з віку дитини, її розуміння ситуації та ступеня присутності в ній. Важливо позначити, що її почуття – це нормально. Що можна сказати? Можна поговорити про те, що ми дійсно не можемо знати, як це все буде розгортатися. Але ви можете обговорити територію, на якій перебуваєте, ту ситуацію, яка зараз, що ви плануєте робити, якщо ситуація зміниться: «Ти можеш із нами говорити про те, що відчуваєш. Ти можеш прийти в будь-який момент. Ми тебе захистимо».
- Питання, яке ми задаємо усім – що ви зробите першим, коли дізнаєтеся про перемогу України у війні?
- Мабуть розплачуся, бо досить сильні емоції зараз захоплюють. Це буде найщасливіша новина у нашій новій реальності.