Як би важко не було, не здалася і не кинула. А зараз – пишу вірші. Про Батьківщину, про юність, про життя, яке воно є. Це мій душевний біль. Це моя емоційна підтримка і мій патріотизм. Про свій шлях до духовної рівноваги розповідає поетеса Віталія Корх. Як знайти себе «нову», змінити життя та досягти успіху – у нашому інтерв’ю!

• Віталіє, скажіть, як змінилося Ваше життя із початком війни в Україні?
• Я сама із Чернігова і ніколи не забуду сумний 2014-й рік. Тоді події в країні та сім’ї ненароком стали однією великою трагедію. Моя родина раптом втратила годувальника, і на моїх руках залишилися троє членів сім’ї. Донька з онуком та син школяр. Одного дня було прийнято рішення – їхати працювати за кордон. Я написала декільком друзям, що потрапила в скрутне становище. Знайома з Іспанії запропонувала допомогу. Буквально через місяць я вже була в Іспанії. А вже за кордоном, коли ми влаштувалися і почався повномасштабний наступ росії на Україну, ми допомагали боротися як могли. Стрес і душевний біль, як і в багатьох людей, вибив із звичної колії. Та наша сім’я не сиділа склавши руки. Ми приймали біженців до себе додому. Приймали участь в гуманітарних допомогах. Дочка деякий час була волонтером. Син вихідними ходив на вантаження гуманітарки. Допомагали як могли близьким, знайомим та друзям.
• Чи важко Вам було їхати в чужу країну? Як Ви впорались зі стресом?
• Так, було важко, бо це невідомість. Важко було кинути дітей, маленького онучка, сина школяра, улюблену роботу. У мене тоді було майже 25 років стажу в медицині. Не вистачило півроку до професійної пенсії. Все полетіло шкереберть. Кажуть, що в сорок життя тільки починається. Але то, коли тобі сорок в своїй країні. А коли в 45 і в чужій, то означає все з нуля. Просто з чистого аркуша. Сказати, що то був стрес, нічого не сказати. Але треба було якось виживати, працювати, допомагати сім’ї. Всякого було за вісім років життя в чужій країні. У медицину вже не повернулась. Але старання ніколи не проходять повз. Іноді психологічний стан був схожий на депресивний. Тоді я вирішила зміцнити себе духовно. Знайшла справжнього майстра Рейки. Закінчила перший курс. А згодом другий. Зміцніла духом і тілом. І потім допомогла іншим.
• Як Вам вдалося знайти «нову» себе за кордоном?
• Я десь роки через два забрала сім’ю в Іспанію. Іноді здригаюся, коли згадую ті роки влаштування: троє дітей і одна я. Звичайно, Іспанія сонячна і тепла країна. Чудова природа спонукала мене на активні дії. З часом влаштувалися діти, і я вирішила вчитися ще. Це була сфера парфумів та косметики, курси продаж. Тоді ж раптом знайома запросила мене на аромадегустацію. І півтора року пролетіли уві сні.
• Розкажіть, чому вирішили стати саме косметологом? Як прийшли до цього рішення?
• У мене в голові крутилася думка, що треба знову за щось братися. Я знайшла європейські курси з косметології. За декілька місяців довелося вивчити всю косметичну апаратуру та нову косметику. Як би важко не було, не здалася і не кинула. Закінчила і отримала чотири європейські дипломи та дипломи міжнародного рівня зі спеціальності – косметолог-естет та косметологічна апаратура. Окремо мікронідлінг та фракційна мезотерапія.
• Віталіє, як зараз вдається поєднувати Вашу професію, хобі та родину?
• Наразі займаюсь відкриттям власного кабінету. Дуже люблю подорожувати і вже була в шістьох країнах світу. Але основну так би мовити найсвітлішу сторінку у всій діяльності займає творчість. Я пишу вірші. Про Батьківщину, про юність, про життя, яке воно є.
  З початку війни дуже багато на цю тему. Бо це мій душевний біль. Це моя емоційна підтримка і мій патріотизм.