Коли пояснюєш якусь тему дитині і бачиш раптове розуміння в її очах, то є найкраще відчуття. Коли бачиш, як зростає у дитини впевненість у своїх силах, підвищується її самооцінка, то розумієш, що робиш все правильно, що ти на своєму місці, саме це твоє призначення. Про роботу вчителя та майбутнє покоління українців говоримо разом із педагогом Лілією ЄРМАК – у нашому інтерв’ю!

• Ліліє, скажіть, чому Ви вирішили стати вчителькою?
• Впевнена, що кожна людина має займатися тією справою, яка надихає її кожен день, дає відчуття того, що вона на своєму місці, де навіть труднощі сприймаються з азартом. Робота має бути улюбленим хобі, за яке ще й платять гроші. Якщо твоя робота не за покликом душі, то будеш мучитися, адже зазвичай людина проводить на робочому місці більшу частину життя, і це місце має приносити радість, а не бути каторгою. Скільки себе пам’ятаю, я вчителька, починаючи з дитячих ігор «у школу», з допомоги молодшим школярам, коли була старшокласницею, а потім дипломна практика і 27 років педагогічного стажу. Не уявляю, що іншого я могла б робити в своєму житті. Так, звичайно, мені доводилося працювати в інших сферах, але найкраще в мене виходить тільки викладання. Це моє.
• А чим приваблює Ваша професія?
• Колись впали в душу слова моєї викладачки з університету: «Немає дурних дітей. Якщо ваш учень щось не зрозумів, це означає, що ви погано йому пояснили. Знайдіть спосіб пояснити краще — так, щоб зрозумів». Це стало моїм кредо. Стараюся знайти підхід до кожного учня. Можливо, саме тому більше люблю індивідуальні заняття, бути репетитором. Коли пояснюєш якусь тему дитині і бачиш раптове розуміння в її очах, то є найкраще відчуття. Коли бачиш, як зростає у дитини впевненість у своїх силах, підвищується її самооцінка, то розумієш, що робиш все правильно, що ти на своєму місці, саме це твоє призначення.
• Чи є мінуси у Вашій роботі, чи буває Вам важко?
• Гарне питання. Викладання, як і будь-яка робота з людьми, це психічне навантаження, бо віддаєш енергію. Іноді втомлюєшся більше, ніж від праці фізичної. Будь-яка робота втомлює, навіть улюблена. Тому важливо правильно збалансувати свій розпорядок дня, вміти переключатися, акумулюючи нову енергію, щоб було що віддавати знову. Що для цього роблю? Читаю книжки різними мовами, малюю, практикую медитацію та молитву… Найкраще мене надихають подорожі, люблю колекціонувати країни, так би мовити. Кожна країна, як і кожна дитина, неначе скарб. Загадка, яку хочеться розгадати.
• Чому навчаєте Ваших учнів? Яких правил у житті?
• Бути щирими і вільними у своєму виборі. Чи то спорт, чи музика, чи малювання, чи театр, вивчення мов чи написання комп’ютерних програм — чим би дитина не займалася, це має бути її власний вибір. Кожна людина геніальна, я вірю в це, але щоб розкрити весь свій потенціал, вона повинна шукати і знайти свій шлях, знайти самого себе, знайти у собі творця. Не забувати своє коріння, хто є ти на цій землі, піклуватися про батьків, віддаючи їм данину поваги і любові. Думати, що саме передати наступним поколінням, як саме виховати власних дітей. Жити свідомо, а не за течією. Жити так, щоб пращури дивилися на тебе з надією, а нащадки — з подякою. Розумієте, про що я?
• Ліліє, а за що Ви любите Україну?
• Та хоча б за те, що вона одна така єдина в усьому світі. Зі своїми краєвидами, морями та ріками, горами й степами. Люблю її за безкрає небо, за щедрий хлібний лан, за дубові гаї, за Карпатські гори, за Чорне море, за херсонські кавуни і за запорізькі степи. А найбільше люблю за те, що вона — наша. Тут ми народилися, тут живуть найкращі спогади дитинства, тут місця нашої сили, тут ми навчилися жити вільно і гідно, співати наймелодійніші пісні у світі і спілкуватися рідною мовою. Тут народилися наші діти.
• Як ставитесь до того, що наші військові героїчно боронять нашу землю?
• Безмежно вдячна їм за їхню хоробрість і патріотизм. Коли читаю новини про наступні звільнені населені пункти і міста, розумію, що хтось віддав життя за це, за право жити вільно. Вони – наші герої і про них треба писати книжки, на їх прикладі виховувати нові покоління українців.
• Ліліє, а про що Ваші вірші?
• Знаєте, більшість віршів у мене зараз патріотичні. До речі, останнім часом все більше моїх віршів саме українською мовою, хоча раніше я писала російською або англійською. У зв’язку з останніми подіями, внутрішня українська самосвідомість зміцніла, і зміцніла настільки, що творча муза теж заговорила до мене українською мовою.
• А де Ви шукаєте натхнення на поезію?
• Натхнення? Але я ж його не шукаю, воно саме мене знаходить! Помічати красу — це риса характеру, яку в мені виховали батьки, за що я їм буду вдячна до самої смерті. Все, що переживаю в житті, відтворюється в моїх віршах, мій досвід у педагогіці записаний у моїх наукових статтях, у книзі — роздуми про мотивацію, геніальність та творчість.
• Ліліє, ми знаємо, що Ви написали, але не опублікували книгу, чому?
• Поки займалася пошуком спонсора, поки редагувала, ситуація у видавничому просторі змінилася. Моя книжка була написана російською мовою, отже, тепер маю клопіт — перекласти її на рідну. З професійної точки зору, це не є проблемою, але потребує часу.