Війна – це найжорстокіше та цинічне явище у світі, яке не може не змінити твого життя, не поділивши його на «до» і «після. Для української дизайнерки Єви Геніної війна стала випробуванням сили та духа. Про співіснування українців за кордоном, повернення додому та початок нового етапу в професії – у нашому інтерв’ю!
- Єво, як вплинула війна на Ваше життя? На скільки змінилося світосприйняття?
- Війна – це емоційна вирва, з якої ніхто не може вибратися неушкодженим. Однак є в цьому, незважаючи ні на що, і дуже великі трансформаційні ознаки. Це помітно особливо зараз, коли проти тоталітарного руйнівного світогляду об’єдналися не тільки українці, але і весь «колективний захід», усе прогресивне демократичне і вільне людство. Світосприйняття змінилося не лише в нас, а й у всьому світі. Це завдяки нашій силі духу та міцності. Вони дали величезний поштовх для кардинальних змін, об’єднання навколо прогресивних ідей та їх втілення у життя, проти загарбницької війни, яку веде росія. А щодо мене, то після першого шоку, я поїхала з дітьми до Болгарії під тимчасовий захист. Цей період був насправді складним для нас, особливо емоційно, відірваним з корінням від рідної землі – це окрема і дуже болюча тема.
- Що відчуваєте після того, як повернулися в Україну з-за кордону?
- Поки я була за кордоном, я трішки оговталась та знов взялась за своє улюблене хобі – в’язання, бо воно, як і йога мені дуже допомагає в складних обставинах. Проте тоді про відновлення та продовження хоч якоїсь моєї діяльності у сфері дизайнерських проєктів, навіть вже перебуваючи у затишній Болгарії, зовсім не йшлося. Бо дуже тяжко все починати зовсім з нуля, у моєму віці, в незнайомих та незвичних умовах, де на тебе взагалі ніхто не очікував і де нічого немає того, до чого ти звик. Чесно кажучи, я навіть не знайшла звичних для мене магазинів пряжі, яких у Дніпрі на кожному кроці, а в Болгарії треба ще пошукати. Проте, крок за кроком, потихеньку, з того, що мала, процес пішов і почала вимальовуватися нова колекція – це водночас і відволікало від гірких думок і переживань-страждань, і наповнювало радістю від самого творчого процесу. І я почала оживати. Тоді я зробила легкий «ребрендінг» – перевипустила лейбли, етикетки тощо. Я і досі надзвичайно вдячна моїм надійним партнерам, які у таких складних умовах, без налагодженої логістики змогли передати мені через водіїв-перевізників необхідний мені мерч, а я їм – гроші. І все це на особистій довірі один до одного! За це моя взагалі особлива подяка українцям, які об’єднались та допомагали один одному як могли, навіть на такій відстані.
- Чому вирішили таки повернутися додому з-за кордону?
- Знаєте, незважаючи на велику подяку усім, хто так тепло нас приймав, можу підтвердити – краще, ніж в Україні немає ніде. У нас все краще, особливо люди, дух, сила, творчість, любов до своєї справи. У нас все в очах та у руках горить! Все що робимо, то дуже якісно і вчасно. Та поживши деякий час в Болгарії і дуже скучивши за Україною, подякувавши болгарам за гостинність, я все ж таки разом із сім’єю повернулась додому у Дніпро. Дуже тяжко без рідних стін, без свого коріння, без друзів, і головне без свого діла, яке єдине дає мені енергію руху та життя.
- Чи не страшно було їхати додому під час війни, адже росія все ж запускає по нам ракети?
- Ми летіли на крилах, і хоч в той самий день, як ми повернулись, ворог завдав жорстокого удару по рідному місту і це трішки нас злякало, нашій радості все одно не було меж. Більш того, вже на сьомий день після приїзду я взяла участь в одному з найулюбленіших всеукраїнських проєктів – зустрічі спільноти «Найкращі українки», почесною членкинею якої я є, та ще й змогла провести на цій зустрічі показ своєї нової колекції, зробленої в Болгарії! І це був найяскравіший та найемоційніший показ від початку війни.