Перед нами постало завдання не тільки зберегти культуру та мову, а й навчити цієї української мови українців, котрі приїхали з України. Про проблеми емігрантів за кордоном, відродження українізації та історичні помилки – в нашому інтерв’ю!

• Маріє, зараз весь світ спостерігає, як Україна виборює свою незалежність від росії. Наскільки важливо нам вистояти у цій боротьбі світла з темрявою?
• Знаєте, зараз реалії повномасштабної війни Московії проти України спричинили переосмислення цінностей та причин збереження української мови та культури у цілому світі. Реальність того, що твій народ вбивають тільки через те, що ти Українець – кричуща причина відродити все забуте та укріпити все сучасне.
• Чимало наших громадян поїхали за кордон і приєдналися до українських емігрантів. Як гадаєте, нам вдасться зберегти нашу культуру за кордоном?
• Так, хтось поїхав через роботу, хтось за сімейними обставинами, а хтось подорожуючи світом. Ще з часів Першої світової війни в європейських країнах сформувалися українські громади. Всі вони намагалися утримати та зберегти саме українську мову та культуру. Деякі громади пронесли цю традицію протягом кількох поколінь. З самих початків своєї еміграції новоприбулі українці створювали свої осередки культури, суботні школи та різноманітні колективи: співу, танців чи театральні.
• Маріє, що порадите нашим співвітчизникам, які зараз знаходяться за кордоном? Чи варто організовувати якісь спільні культурні заходи на підтримку України?
• Після лютого 2022 року в Європейські країни втекло від війни мільйони наших жінок та дітей. Необхідність культурно-освітніх осередків зросла в рази. Водночас, відверто кажучи, з’явилася і велика кількість можливостей для фінансування цих проектів. Тому за останні півроку таких осередків засновано чимало.
• Проблема мови зараз дуже гостра. Наші емігранти якою мовою спілкуються за кордоном?
• Це дуже болюча тема. Зараз практична більшість матерів і дітей, які приїхали – це російськомовний контингент, який і в таких умовах не має бажання переходити на українську мову. Лише мала частина намагається це зробити і дуже величезних зусиль воно їм вартує. Тобто, тепер перед нами постало завдання не тільки зберегти культуру та мову, а й навчити говорити цією українською мовою українців, котрі приїхали з України. А, головне, привити любов до мови та гордість за те, що ти володієш нею.
• Але що робити, якщо цього бажання немає? Як в такій ситуації повестися?
• Знаєте, коли не хочуть примушувати (не трендово, «насільно міл нє будєш») і навіть коли, бомби на голову падають, мало що буде зроблено. Щоб ця зміна відбулася, потрібно вийти із зони комфорту, потрібно зрозуміти: хто ти і з ким ти. Хтось в цьому звинувачує державу, хтось звинувачує оточення, хтось долю, а хтось… А, можливо, вже варто розпочати з самого себе, та «вбити» в собі неповноцінного, боягузливого та зрадливого малороса, який постійно оглядається на «старшого брата».
• Чи можуть українці озирнутися назад та побачити свої помилки в історії?
• Великим прикладом для українців може бути чеський народ, який дорогою ціною зумів відродити після 1848 року свою мову і культуру. Вони поставили питання мови на безкомпромісну основу – або ти на території країни, в усіх її установах без винятку, користуєшся мовою країни і тоді ти маєш перспективи і всі двері відчинені, або себе обмежуєш і все вирішуєш через перекладача, але тільки на їхній мові. Інакше не буде. То чому ми не можемо відродити в собі справжнього Українця із генетичною історією десятки тисячі років? Ми маємо зрозуміти, куди йдемо і триматися власного курсу!