Дуже важко пропускати через себе всі ті трагічні емоції людей, рідні яких стали жертвами ситуації. Це завжди дуже важко, як у перший раз. Далі йти допомагає лише думка про те, що ще мільйонам людей ти можеш допомогти, врятувати, вберегти. Так про свою буденну роботу розповідає наш Герой, рятувальник Максим Кісее. Про боротьбу у вогні, порятунок людей та поради справжнім чоловікам – у нашому інтерв’ю!

• Максиме, як Ви прийшли у професію рятувальника? Це була мрія з дитинства, чи може родинна традиція? Чи свідоме рішення чоловіка – захищати та рятувати людей?
• Знаєте, хтось в дитинстві міряв бути космонавтом, а от я уявляв себе лише рятувальником. Так, моя професія – це мрія дитинства. І мені дуже пощастило, що зараз, вже дорослим чоловіком, я отримую задоволення від того, чим займаюсь. Мені в принципі подобається допомагати людям, незалежно від професії.
• Що найскладніше зараз у Вашій професії? І що дає Вам сили йти далі і не повертати з цього шляху?
• Ну, тут складно буде відповісти. Мою роботу в принципі навряд легкою назвеш. З приводу виділити щось складніше, а щось легше я не можу, але, напевно, найскладніше – це звичайно пропускати через себе всі ті трагічні емоції людей, рідні яких стали жертвами ситуації. Це завжди дуже важко, як у перший раз. Далі йти допомагає лише думка про те, що ще мільйонам людей ти можеш допомогти, врятувати, вберегти. Тому я і не зупиняюся, а далі працюю рятувальником.
• Що Вас надихає щодня йти на роботу та рятувати людей?
• Ну навіть не знаю як пов’язати порятунок людей і те, що надихає. Знаєте, можливо мені допомагає думка про те, що я зможу зробити щось важливе в житті тої чи іншої людини. Можливо саме це мене і тримає на плаву. А щодо буденності, то це просто любов до того, що ти обрав ще в дитинстві, ти залишаєшся собі вірним і щасливим.
• Чи було колись страшно за своє життя? А чи є якийсь момент у пам’яті, який ніколи не забудете, пов’язаний із роботою?
• Якщо дозволити страху керувати собою, не буде ніякого шляху. Життя надто коротке, щоб витрачати його на страх. Тут я дотримуюсь такого принципу: краще прожити коротке, але продуктивне життя (в плані зробити більше добрих справ), ніж довге і пасивне (в плані думати тільки про свою дупу). Є багато цих моментів, повірте мені, кожен трагічний випадок – рана у моїй душі на все життя.
• Зараз для України дуже важкий час. Скажіть, як Вам вдається не опускати руки? Чи підбадьорюєте своїх колег, якщо так – то як саме?
• Тут трішки вдамся до філософії. Важкі часи і не закінчувалися, просто на сьогоднішній день це трагічні дні для майбутнього покоління. І ми маємо пройти їх із гордо піднятою головою. Зараз час тримати руки, прикриваючи підборіддя, щоб не пропустити удар. Це дуже важливо! Своїх колег я завжди підбадьорюю своїм оптимізмом і готовністю вести їх вперед і йти першим, а не прикриватися ними. Я вважаю, так і повинні робити чоловіки сьогодні.
• Що порадите майбутнім рятувальникам? Чи є у Вас якісь основні правила відбору до професії?
• Якщо ви вирішити стати рятувальником, то йдіть до кінці. Треба убти мужнім, сильним і вміти приймати рішення в одну секунду. Що хочу порадити майбутнім колегам вибирати професію за клич серця, а не аби. Пам’ятайте, пожежниками народжуються, а не стають. Основне правило не за професією, а за життям – залишатися людиною, а професії всі важливі, всі потрібні.