Правосуддя має здійснюватись, і ніякі катаклізми не повинні тому завадити. Усі ми розуміємо, що війна триває, проте кожен з нас має права й обов’язки, що системно мають «працювати», як годинник. Про те, як у ці складні часи організовується робота, ми поцікавились у судді адміністративної юстиції, докторки юридичних наук, доцентки кафедри міжнародного та порівняльного правознавства ФМВ Національного авіаційного університету, почесної президентки Асоціації соціального розвитку через право Оксани ЕПЕЛЬ. Наша бесіда стосувалася нових законів та змін, зокрема в частині правосуддя, роботи у воєнний час та волонтерської діяльності суддівської спільноти.

– Пані Оксано, які закони, прийняті керівництвом країни, на Ваш, погляд, сьогодні є резонансні, а які, навпаки, у перспективі стануть важливими для створення нового правового українського суспільства?
– Загалом після повномасштабного вторгнення ВР прийнято низку важливих законів щодо унормування питань і проблем, які постали перед країною в умовах воєнного стану. Зокрема відзначу Закон «Про внесення змін до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», прийнятий ВР 12 травня 2022 року щодо функціонування місцевого самоврядування у період дії воєнного стану». Він нарешті врегульовує питання функціонування військових адміністрацій, розблоковує питання державної служби, спрощує порядок прийняття на роботу та звільнення працівників. Законом розширено повноваження місцевого самоврядування для ухвалення оперативних рішень під час воєнного стану. Вважаю, це важливо в сучасних умовах.

– Прокоментуєте ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав працівників»?
– Так, він направлений на додаткові гарантії з боку держави права громадян на працю. І це дуже важливо. Проте я б хотіла поговорити про важливий ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності з примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану». Цей закон передбачив і конкретизував певний механізм діяльності з примусового виконання, зокрема судових рішень в умовах воєнного стану. Ним також врегульовано деякі питання організації та діяльності органів та осіб, що здійснюють примусове виконання рішень. Це важливо.
Однак, я б хотіла більш детально зупинитися на Постанові КМУ №62 від 24 травня, яка викликала широкий резонанс серед правничої спільноти. Цією постановою внесені зміни до постанови «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 р. №590 та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. №845, та фактично передбачено, що компенсація судових витрат, зокрема судового збору, у цивільних та адміністративних справах здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань судів, якими винесено відповідне рішення.
Наприклад, статтею 132 КАС України до судових витрат, окрім судового збору, віднесено всі витрати, пов’язані з розглядом справи: на професійну правничу допомогу, витрати, пов’язані з прибуттям до суду, залученням свідків, спеціалістів, проведенням експертиз тощо.
Таким чином, відповідно до Порядку № 845 з новими змінами, компенсація всіх витрат здійснюється органами Казначейства з відповідного рахунка спеціального фонду державного бюджету, на який такий судовий збір зарахований, тобто з рахунку суду.
Однак, такий механізм відшкодування судових витрат прямо суперечить частині першій статті 139 КАС України, відповідно до якої всі судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень – відповідача у справі.

То як, на Ваш погляд, такі зміни можуть вплинути на процес відправлення правосуддя?
– На мою думку, запровадження вказаного механізму поставить у глухий кут можливість відправлення правосуддя і всю судову систему, яка й до війни працювала в умовах критичного недофінансування.
У цьому зв’язку не можу не згадати заяву міністра цифрових трансформацій Михайла Федорова на форумі у Давосі про те, що у 2030 році Адміністративні суди будуть зі штучним інтелектом. Як на мене, це гарна ініціатива, направлена на покращення доступу громадян до правосуддя, пришвидшення розгляду справ, полегшення роботи самих адміністративних суддів. Наша країна дійсно має рухатись шляхом прогресу, зокрема, переймаючи вже існуючий досвід інших розвинутих країн.
Разом із тим, для практичної реалізації вказаної ініціативи суди мають бути забезпечені відповідним сучасним технічним обладнанням та мати достатнє фінансування для розвитку інновацій, навчання працівників, оснащення судів відповідним програмним забезпеченням.
Втім, впровадження вищезгаданого механізму, яким саме на суди Уряд поклав тягар відшкодування судових витрат, ставить під сумнів не тільки наповнення відповідних рахунків судів, а й можливість відправлення правосуддя як такого.

– Ви сьогодні активно ведете волонтерську діяльність, як і більшість громадян України. Розкажіть, на чому зосереджена Ваша увага наразі?
– Ви праві, коли кажете, що сьогодні майже кожен українець докладає зусиль до наближення нашої перемоги. Бо яку б професію ми не мали, нас об‘єднує любов до країни, бажання бачити її сильною та однозначно незалежною. Самоорганізація українців не має аналогів у світі.
Стосовно мене, я, перш за все, суддя, і майже весь мій час присвячений правосуддю. До речі, увесь суддівський корпус добровільно перераховує від 40-60 відсотків своєї суддівської винагороди на підтримку ЗСУ. Я особисто дуже підтримую цю ініціативу і пишаюсь своїми колегами. Колектив Шостого апеляційного адміністративного суду також активно займається волонтерською діяльністю.
Разом з командою Асоціації соціального розвитку через право ми теж допомагаємо сім’ям з дітьми, медикам, військовослужбовцям. Експерти асоціації надають безоплатні юридичні консультації мамам, які опинилися у складних умовах через війну. Вже після повномасштабного вторгнення, в нашій Асоціації створена спеціальна опікунська рада, яка реалізує завдання щодо захисту прав дітей.
Також ми передали речі для малюків, підгузки й харчові продукти сім’ям з дітьми, які прибули до Києва із зон бойових дій і потребували допомоги. Команда асоціаціі підтримує тих діточок, хто внаслідок бойових дій знаходиться у лікарнях. А нещодавно ми реалізували ініціативу з придбання спеціального квадрокоптера, який вже відправлений нашим військовим на схід України. Сподіваємось, він буде корисним при виконанні бойових завдань.

– Чи готуєте Ви особливі проєкти до Дня захисту прав дітей першого червня?
– Так, наша Асоціація організувала круглий стіл, присвячений проблематиці реалізації прав дітей у воєнних умовах. Разом з народними депутатами, суддями, науковцями, державними посадовцями у сфері прав дітей ми плануємо обговорити надактуальні питання і напрацювати шляхи вирішення існуючих проблем спільними зусиллями. Зокрема через удосконалення нормативно-правової бази щодо захисту прав дітей і сімей з дітьми.
Іншими словами, команда працює і в майбутньому має ще багато гарних ініціатив, які неодмінно будуть реалізовані. Користуючись цією нагодою, я хочу висловити щиру дяку всім членам нашої команди, адже громадська діяльність не передбачає якихось фінансових винагород. А кожен з нас докладає великих зусиль для реалізації проєктів, витрачає свій особистий час за покликом серця, правосвідомості й громадянської позиції.

– Дозвольте спитати про особисте. Як Ви проходите новий життєвий досвід у воєнний час?
– Скажу коротко, що скиглити – це не моя історія. Разом зі своїм мужнім народом я теж переживаю складні часи. Як для кожної мами, для мене було головне убезпечити своїх дітей від жахів війни. Я знаходжусь на робочому місці, бо суди мають працювати й судочинство має здійснюватись навіть в умовах воєнного стану. Так, ми з дітьми наразі розділені цією жахливою війною, сумуємо один за одним, але спілкуємось щодня онлайн і навіть разом вчимо уроки, читаємо книжки… Я стараюсь залишаюсь мамою попри усі ці обставини. Часом саме сум за дітьми ще більше надає мені сил робити усе можливе заради нашої перемоги, щоб я якомога скоріше могла побачити їх вдома. Щоб на нашій землі було безпечно ростити та виховувати майбутніх українців.

– Чи зміниться вектор Вашої діяльності з перемогою України?
– Ні, не зміниться. Одного разу я вже прийняла присягу служити народу України й залишаюся вірна цій присязі.
А от як громадянка я буду докладати максимум зусиль для того, щоб діяльність започаткованої Асоціації була корисною, направленою на реалізацію головної статутної мети – розвитку України як правової, демократичної, соціальної держави, а також юридичної професіі та науки.
Як проста людина, під час війни я ще більше усвідомила важливість тих базових речей, без яких не можливо людське щастя. Для мене – це сім‘я, материнство, друзі та особисте життя. Після війни я буду наповнювати їх новим змістом і тільки яскравими фарбами.

– Пані Оксано, окрім миру, здоров’я та злагоди, що наразі Ви бажаєте нашим читачам, які шукають підтримку?
– Я б хотіла нагадати слова Черчилля: «Ніколи, ніколи не здавайся!» Так, ми всі проходимо складний шлях, але це робить українську націю ще сильнішою, людянішою, мудрішою та об’єднанішою. Разом – ми сила! Все буде Україна! Віримо у нашу перемогу!