«Душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацького роду!» Кожне слово національного гімну відгукується в серцях усіх українців, як ніколи раніше, а будь-які спроби розколоти наш народ все більше роблять його єдиним цілим! Саме з таким посилом звертається до читачів нашого журналу Яніна НЕДАШКІВСЬКА, медіатор, фахівець у сфері перемовин та менеджменту конфліктів, громадський діяч та патріот.

— Пані Яніно, вітаю Вас! В наше життя увірвались безповоротні зміни, які в буквальному сенсі розділили наші життя на «до» та «після». Кажуть, що велике бачиться лише здалека. Скажіть, яким Ви бачите наше суспільство з моменту початку війни?
— Слава Україні! Ця страшна та несправедлива війна проти українського народу змусила кожного задатися найбільш важливими питаннями: «Хто я? Які мої справжні цінності? Який мій вибір?»
Наразі немає «до» та «після». Є лише «зараз». Ми всі сьогодні на війні, і у кожного свій фронт. Хтось збиває ворожі ракети, хтось власноруч зупиняє фашистські танки, рятує постраждалих, шиє бронежилети, організовує гуманітарку. Хтось віддає останні кошти ЗСУ, хтось тікає з пекла… Багато жінок та діток вимушені були покидати свої домівки (або їхні руїни) та шукати прихисток за кордоном. Кожен робить все, що може, щоб вижити, відстояти країну та вберегти майбутнє покоління. І незалежно від того, що ми робимо, ми з болем та гордістю називаємо себе українцями!
— З перших секунд війни Ви перебуваєте у безперервному русі. Поділіться, будь-ласка, що з Вами відбувалося і чи були якісь переломні моменти?
— «Спочатку одягніть маску на себе, а потім на дитину…» – наш літак вже йшов на злітну смугу. Потім евакуація, безлад і паніка в аеропорту «Бориспіль». До перших пострілів ПВО лишалось менше години, але внутрішній голос казав, що буде щось страшне. Далі дзвінки усім рідним і друзям, сторіз із закликом реагувати – ніхто не вірив! До останнього я чула, що панікую, перебільшую, не розумію. Мабуть, це і був перший переломний момент – відпустити і внутрішньо дозволити усім (починаючи з себе) самостійно приймати будь-які рішення. Це і стало запорукою усіх моїх подальших кроків, які також часто піддавались критиці. Безсонна ніч в метро та відчуття повної паралізації підштовхнули до наступного кроку – говорити зі світом та закликати до підтримки. Озираючись назад, я розумію, що це був єдиний правильний крок у тій ситації, адже світ почув! Потрапивши до іспанських новин (саме туди я надіслала матеріали свого «репортажу»), я отримала значний зворотний зв’язок. І це був другий переломний момент – прийняти рішення будь-якою ціною вибратися з кільця та допомагати Україні ззовні. Рішення було непростим, адже вся моя родина залишилася вдома. Складна та довга дорога, сповнена «пригод», безлічі нових облич та історій людей перетворили бажання допомагати своїй країні у місію. Це стало єдиною метою мого життя або смерті.

— Наразі у кожного українця своя історія і своє горе. Говорячи мовою контрастів, що було найважчим і найкращим у Вашій історії?
— Найважче… Це говорити з рідними і щоразу боятися, що це востаннє. Бути безсилим допомогти. Дивитися на руїни та страждання співвітчизників. А найсвітлішим для мене були і залишаються та безумовна щирість і любов, з якою допомагають люди! І в Україні, і за її межами я зустрічала таку підтримку від незнайомих людей, яку навіть уявити не могла. Це надавало сил для подальшого руху та боротьби. Неймовірно вдячна усім, хто допомагає українцям!
— Іспанія. Не маючи там родичів та друзів, без підтримки біженців на рівні країни та з гарними альтернативами в Нідерландах і Німеччині Ви обрали саме цю країну. Чому? Невже через клімат та смачну кухню?
– Згодна, рішення непопулярне і приймалось виключно інтуїтивно. Минулої осені я проходила практику в католицькому університеті UCAM в Мурсії. Пам’ятаючи їхнє ставлення, я сподівалась на християнську підтримку моєї ініціативи допомагати Україні на рівні людей – від серця до серця. Протягом кількох днів в університеті було організовано платформу UCAM for Peace та проведено безліч заходів для збору гуманітарної та фінансової підтримки. Вже за тиждень команда університету вирушила до перенасиченої Польщі для підтримки українських біженців. Ми привезли одяг, іжу, медикаменти, а також забрали повний автобус людей до Мурсії. Наша платформа забезпечила усім необхідним – житлом, їжею, речами, медичною, юридичною та психологічною підтримкою, освітою та мовними курсами. Для тих, хто прямував далі – організували безкоштовну та безпечну логістику. Щодня ми з усіма на зв’язку і намагаємось максимально підтримувати усіма можливими методами. Паралельно з цим UCAM for Peace готується до наступної поїздки та надання гуманітарної допомоги вже безпосередньо тим, хто в Україні.
— Вам вдалося заручитися підтримкою багатьох людей та організацій. Що допомогло створити та розвинути платформу?
– Головною зброєю, до якої я постійно закликаю інших, це наше щире слово! ГОВОРИТИ! Стукати в усі можливі двері і звертатися абсолютно до всіх! Розповідати свою історію та просити допомоги!
Європа має відчувати наш біль, а не тільки дивитися сюжети в новинах… адже Україна тримає удар за усіх і воює за європейські цінності! Ми виступаємо живим щитом для Заходу, а відданість наших чоловіків та волонтерів знищує нелюдську агресію росії і стримує її географічне розповсюдження. Ті, хто зміг вирватися з пекла та виїхати за кордон, мають нести свою службу! Так, можна зручно влаштуватися, горювати і чекати на нашу перемогу у мирному місці. Плакати будемо потім, а зараз ми не маємо морального права сидіти, склавши руки! Кожен, абсолютно кожен має задаватися питанням: «Як особисто я в цей момент і в цьому місці можу допомогти Україні?» Немає маленької допомоги, немає неспроможності! Важливо все – кожний дитячий малюнок, кожний пост в соцмережі, кожне добре слово, кожний добрий вчинок! Українці, говоріть! Допомагайте! Світ чує!
— Яніно, що Ви наостанок побажаєте нашим читачам?
— Бути українцями! Бути сильними! Бути живими! Пам’ятати, що на нас дивиться весь світ, і кожен із нас – це обличчя України! Ми – не жертви, що побираються по світу. Ми – воїни свого народу! Ми брати і сестри! Ми віддано боремося і потребуємо підтримки! А після нашої перемоги ми будемо відбудовувати Україну! Головне – ДІЯТИ!
Борімося – поборемо! Нам Бог допомагає! Слава Україні!

yanina@2colors.in.ua
+380950868758,
Telegram, WhatsApp