Все тримається на ентузіазмі лікарів
У центрі сучасної медицини має бути пацієнт та його здоров’я. Ми всі знаємо, як це має бути, але як до цього прийти – питання складне і неоднозначне. А поки медична реформа більше в дискусіях, а не в дії, люди хворіють, і лікарі часто роблять неможливе в складних умовах хронічного недофінансування і розформованої системи. Про це в бесіді з хірургом В’ячеславом Ярмоленком.
– Пане В’ячеславе, кілька слів про себе і про профіль Вашої роботи.
– Я працюю в багатопрофільній лікарні інтенсивного лікування міста Васильків. Працюю хірургом і ендоскопістом. Ми надаємо допомогу всім верствам населення, незалежно від соціального статусу та статків. Для нас усі пацієнти однакові.
– Професію лікаря треба обирати серцем? Адже це професія нелегка і відповідальна, Вам люди довіряють своє життя.
– Взагалі, шлях в медицину є досить складним. Починаючи з навчання – 6 років в університеті, потім післядипломна інтернатура 3 роки, а потім ще й спеціалізація. У мене – це додатково ендоскопія. Шлях тривалий і фізично, і морально нелегкий. Але все можна пройти. Загальний мій стаж роботи в лікарнях – 5 років. Про свій професійний вибір я ніколи не жалкував.
– У чому найбільша проблема сучасної медицини?
– Сьогодні в медицині однакові проблеми в усіх галузях. І основна – це хронічне недофінансування і знижений престиж цієї професії. Медицина – це досить дороговартісна складова, я маю на увазі, перш за все, технічне оснащення. Наша держава не забезпечує цю галузь. Плюс з початком реформи роботи лікарень з Національною службою здоров’я України у квітні 2020 року лікарні і медики були змушені у короткі терміни навчитися кардинально змінювати адміністративну частину супроводу лікувального процесу. А це – постійні навчання, нові навички та дорогоцінний час. Так і зараз трапляються випадки та помилки в передачі даних в НСЗУ, але зараз це вже більш одинокі випадки – ми навчилися і підлаштувалися до нових вимог.
А ще в період пандемії змінився повністю підхід, пацієнти стали рідше звертатись і зараз хворих із запущеними патологіями стає все більше. Чи то через ковід, чи відсутність коштів до нас звертаються часто запізно, коли вже важко допомогти. Під час пандемії ми працювали і в ковідних відділеннях, стаціонарні відділення частково закривали, обмежували планові медичні послуги.
– Як справляєтеся з особливо складними завданнями? Як виживаєте?
– В основному все тримається на ентузіазмі лікарів. Зараз в багатьох лікарнях є вакансії вузьких спеціалістів у вільному доступі. Раніше фахівці стояли в черзі на вакансії. А зараз багато лікарів виїжджають чи змінюють професію, тому що умови праці досить тяжкі, а зарплати низькі. Але ми справляємося. Наша адміністрація сприяє розвитку лікарні. Тут важливо, щоб керував досвідчений менеджер, який розуміється саме на медичній галузі, а ще – щоб і місцева влада турбувалась про фінансування закладів охорони здоров’я. Тому що фінансування від служби здоров’я – це виключно оплата за надані медичні послуги, а ось фінансування на закупівлю обладнання, оплата за енергоресурси, збільшення оплати праці медикам та інше – проблема кожної лікарні.
Я працював в обласному онкодиспансері, в іншій районній лікарні. Мені є з чим порівнювати.
Мене вчив мій дядько, він доцент кафедри проктології, що до кожного пацієнта потрібно відноситись, як до свого родича. Тому ми надаємо допомогу по можливості усім, хто її потребує.
Будь яка людина має працювати в своїй професії на совість, а в медицині – особливо.
– Що ви порадите українцям для збереження здоров’я?
– Щоб люди звертались вчасно до лікарів, не чекали, проходили різні скринінгові програми, гарантовані державою (гастроскопія, колоноскопія, мамографія, цистоскопія, гістероскопія). Це можна отримати безкоштовно. Основне вчасно звернутись. Чим раніше виявлена патологія, тим якісніше, дешевше буде її лікування. Справа не лише в лікуванні, а і в тому, що від вчасного лікування залежить якість подальшого життя.