ПЕТРИКІВСЬКА ЛЮБОВ МАРИНИ САРКІСЯН
Неймовірно раді представити вам, любі читачі, талановиту художницю, викладачку, каліграфіню, майстра петриківського розпису Марину САРКІСЯН. Поціновувачів її таланту з кожним днем стає все більше. А роботи знаходяться в приватних колекціях як в Україні, так і за кордоном. Нещодавно всі три картини нашої творчої героїні зайняли перші місця в міжнародному британському конкурсі Golden Time Festival. Єдина найбільша нагорода Марини у творчості – бачити, як щодня народжуються викохані, улюблені нові твори.
– Марино, почнімо з основ, коли саме Ви відкрили у собі художній талант? Чи розвивали його в освітніх закладах?
– Малювати мені хотілося з дитинства. Пам’ятаю, вже в шкільні роки я розуміла, що хочу бути художником. Дізналася про Республіканську школу мистецтв і мріяла там навчатись. Але розуміла, що без підготовки мене ніхто не візьме на навчання. Тому вступила до Київського обласного училища культури на бібліотечний відділ. Разом з тим відвідувала гурток петриківського розпису. І тільки через 10 років потому я вступила до Київського міжнародного університету розвитку людини «Україна» на кафедру «Дизайн». Закінчила з відзнакою магістратуру і стала викладачем-дослідником у сфері декоративного мистецтва. Далі мій творчий шлях розвивався через щоденну творчу працю, малювання, яке я безмежно люблю.
– Чому Ви обрали саме петриківський розпис своєю особливою формою художнього вираження?
– Петриківський розпис увійшов у моє життя в юності. Це не я обрала його, а він мене! Хотілося малювати натюрморти, але я малювала квіточки. Це було доповненням моєї любові до мистецтва. Так маленьке зернятко мого бажання зростало й перетворилося у вірмено-українське мистецтво.
– У чому полягає особливість Ваших робіт? Які теми найчастіше описуєте?
– Моя творчість базується на поєднанні різних жанрів з петриківкою. В мене була ціла серія робіт «Натюрморти в петриківському розписі». Потім я хотіла також поєднати у своїх роботах нематеріальну культурну спадщину вірменського народу та показати українцям через свою творчість цю велич і красу вірменської символіки та писемності.
Так почали народжуватися картини із серії «Хачкари в петриківському розписі». Це дуже дорогі для мене роботи. Зараз у свою творчість я ще впустила й каліграфію. Так народився мій авторський стиль «каліграфічна петриківка». Я продовжую створювати тематичні вірмено-українські полотна в серії «Хачкар – мереживні письмена», де поєдную вірменську абетку на тлі петриківського розпису. Паралельно народжується й друга серія робіт з українською абеткою «Рутенія».
– Марино, якими здобутками сьогодні пишаєтесь найбільше?
– Найголовніший здобуток для мене у творчості й є сама творчість. Я безмежно закохана в неї. Це моя сила, моя любов, моя жага до прекрасного. Якщо говорити про картини, то дуже дорогими для мого серця є твори, що відображають мою українську душу з вірменським серцем. Мене надихає абсолютно все. Мої діти, природа, навіть, якась маленька дрібничка, авжеж, музика та поезія українських класиків. Але найголовніше – це люди!
– Марино, дякуємо за бесіду та пишаємось Вашими надбаннями. Розкажіть трохи про особисті та творчі плани.
– Мої творчі плани – бути у творчості до останнього подиху мого життя. Звичайно, я продовжую серію робіт з вірменською і українською абеткою, та хочу її виставити на широкий загал. На сьогодні в мене дуже багато ідей, які хотілося б втілити у життя. Тому найголовніший творчий план – не здавати обороти, а працювати щодня на радість людям і собі.
Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Член спілки дизайнерів України.
У 2016 році стала абсолютним переможцем всеукраїнського фестивалю писанок «374 художника».
Має нагороду від «Федерації жінок за мир у всьому світі», «Жінка Року» в номінації «Жінка митець».
Володіє ювілейним знаком-орденом «Велика Україна «25 років Незалежності» за вагомий внесок культурної й мистецької діяльності в розбудові нашої країни.