МІЦЬ НАМІРІВ ТА ДОСВІД ВІКТОРІЇ МАЗУР
Вікторія Мазур: «Найбільше моє бажання, до якого я рухаюсь, – стати тією людиною, яка своїм прикладом і працею зможе довести, що корисні й якісні зміни в країні можливі. Кожен із нас може змінити світ і себе на краще, стати тим самим рупором змін й орієнтиром натхнення». Про державу та патріотизм, про віру й професійність далі розповідає майбутня політикиня та фахівець державного сектора.
– Вікторіє, сьогодні ми говоримо з Вами про роботу у державному секторі та його функціонування. Почнімо з початку, яку посаду Ви обіймаєте та чому обрали саме цей шлях?
– Сьогодні я працюю прес-секретарем Державної служби статистики України, але це далеко не перша моя робота. Ще зі шкільних років я хотіла бути політиком, і з вибором професійного шляху у мене питань ніколи не виникало. Закінчивши школу й вступивши в університет на факультет журналістики, я одразу паралельно пішла стажуватись у міську раду, що остаточно закріпило моє бажання зв’язати своє майбуття з державним управлінням й політикою.
Незабаром я з рідного Львова переїхала у Київ, де почала стажуватись у Верховній Раді України, після чого працювала у Міністерстві аграрної політики та продовольства України, Міністерстві охорони здоров’я та Пенсійному фонді України, також була керівником прес-служби у Національній академії внутрішніх справ.
– Якою є Ваша головна мета та місія у роботі?
– Мені завжди хотілося бути людиною, яка зможе примножити здобутки своєї країни, звершувати великі справи для її процвітання. Ви знаєте, у мене є улюблений період в історії України – це княжа доба Київської Русі, коли все було настільки гарно й драматично, що важко віриться. Я не випадково згадала саме цей час, адже вважаю, що сьогодення чимось схоже з тими роками: ми маємо унікальну можливість своїми власними силами, знаннями, досвідом зробити прорив у розвитку, базуючись на національних проукраїнських інтересах. Я хочу своїм прикладом показувати, що можна якісно виконувати свою роботу, розвиватись та робити навколишнє кращим, бути прикладом фаховості й дієвості для людей.
– Які активи Ви використовуєте в роботі, та чи є в нас дефіцит ресурсів?
– Зараз дуже хороший час, бо є відкритий доступ до всього, зокрема до навчальних матеріалів. Для себе особисто й своєї роботи я весь час вчуся чогось нового у людей, які мені імпонують, читаю, вивчаю, удосконалюю уже набуті вміння й навички. У нас в країні дуже багато здібних особистостей у будь-якій сфері діяльності. І ви знаєте, головна тематика в кожній професії одна – як зробити краще. Якщо об’єднати спільні зусилля всіх галузей, задати планку, побачити кінцевий результат (спершу у голові), то ми швидко отримаємо бажане. Коли ти працюєш і знаєш, що ти хочеш на виході, то знаходиш необхідні ресурси чи то моральні, чи то матеріальні.
– Вікторіє, розкажіть детальніше про основні напрямки Вашої діяльності.
– Як я уже згадувала, за освітою я – журналіст, відповідно займаюсь комунікаційним напрямом. За допомогою усіх можливих й доступних засобів спілкування мною доноситься позиція структури, роз’яснюються дії чи певні рішення, напрацювання, окреслюються плани на майбутнє. Це надзвичайно важливо, коли в епоху суцільного інформаційного потоку є офіційна позиція, яка відома й доступна населенню, адже суспільство зобов’язане знати про те, куди ми рухаємось і як працюємо.
– З ким Вам доводиться працювати, хто підтримує Вас у професійній діяльності?
– Найбільшою моєю підтримкою є віра: віра в Бога, в себе, свою працю й нашу державу. Без цього, я вважаю, фундаментального вміння неможливо нічого ні досягти, ні зробити. Ну і, звичайно, що любов. Як би, можливо, це банально не звучало, але правди нікуди діти. Це те, що надає сенс усьому, що ти робиш і для чого живеш, облагороджує людину, так би мовити.
Важливу роль у моєму житті відіграє сім’я, без її підтримки важко. Проте найважливіше – це виховання, яке ти можеш взяти з родини. Якби не мої рідні й близькі люди, не знаю, чи була б я такою, якою є.
Оточення, в якому перебуває людина, також відіграє колосальну роль. Хтось із моїх колег надихає, хтось стимулює рухатись далі, хтось допомагає. Але ніхто з них точно не дає мені стояти на місці. І я кожному, хто зустрічався на моєму життєвому шляху, незалежно від того, як складались наші стосунки, щиро вдячна, адже це досвід й наука.
– Напевно, Ви вже маєте чимало досягнень. Які з них для Вас найголовніші?
– Найголовнішим своїм досягненням вважаю рішення й бажання переїхати у Київ. Я обожнюю це місто, звідки все почалось у моєму житті. Коли я вирішила все-таки жити у столиці, то вдома ніхто не знав про це. Я три роки готувалась: дізналась про Програму стажування у Верховній Раді України, працювала над анкетою для подачі (там було чимало вимог) і, коли відправила її, то мовчала до оголошення результатів відбору. Коли мені подзвонили і запросили на співбесіду, моєму щастю не було меж.
– Дивлячись на Вас, інколи здається, що Ви маєте необмежені ресурси, чим надихаєтесь для роботи?
– У першу чергу я люблю перемоги у всіх їх проявах, люблю щастя, коли в повітрі вирують позитивні емоції. І неважливо у якій сфері чи галузі, головне, щоб вони були, адже це надихає і викликає калейдоскоп добрих відчуттів, через які кожен стає добрішим. Це об’єднує. Коли у нас у всіх буде більше радості і приводів для перемоги, то ми й жити станемо якісніше та краще.
– Вікторіє, дуже вдячні Вам за щиру любов до країни, справжній патріотизм та роботу в інтересах нації. До якої глобальної мети Ви спрямовуєте власні сили? Та якими будуть Ваші побажання усім українцям?
– Мені здається, що я трішки безпосередньо вже торкнулась цього питання. Я хочу бути якісним проукраїнським політиком, що відродить віру українців в міцність та єдність держави. А набутий досвід якраз стане у нагоді, адже потрібно розуміти кожну сферу функціонування суспільства.
Своїм співвітчизникам хочу побажати витримки й надії, гордості за свою державу й безмежної любові до неї. І все буде, не опускаймо руки. Як сказано, перед сонцем завжди дощ.