ДАНА МЕХЕДОВА ПРО ТЕ, ЩО ВАРТО ПРИЙМАТИ СЕРЦЕМ
Дана МЕХЕДОВА – засновниця та керівниця гуманітарного центру розвитку ГЦР «У Світ Разом» – мережа сімейних корекційних центрів інтегративної педагогіки, співачка, автор пісень, голова правління ГО «Спілка жінок Львівщини», амбасадорка та керівниця освітнього напрямку в «Жіночій діловій палаті України».
Вона створила перший сімейний центр корекційної педагогіки, який цього року відсвяткував вісім років. Загалом же діяльність Дани у неврології мовлення триває понад десять років. Вона не обирала свою професію, вона мала та розвивала талант, який вилився у любов, у талант любити. Чому саме людина обирає різні професії, дізнаєтесь далі.
– Дано, чому Ви вирішили покинути кар’єру співачки, задля чого?
– Творчість – це те, що на все життя. Це солодкий дурман, коли ти бачиш перед собою тисячі фанів, великі зали… Це надихає тебе на усе майбутнє життя. Багато фестивалів у моєму житті подарували мені друзів, з якими я йду продовж усього життя, з якими я зрозуміла, у чому справжня цінність, у чому моя місія.
– Ви вивчали та успішно практикуєте у діяльності методи роботи з нейропсихології та дефектології. Ви створили унікальний простір – центр розвитку «У Світ Разом». Розкажіть про Ваших діток.
– Колись дуже давно у нашому місті створювався реабілітаційний центр, куди мене запросили у якості молодого фахівця. Тоді я побачила у гарному приміщенні особливих діток, дуже важких відверто… Зараз ми маємо багато методик з корекції, а тоді у 2000-х батьки боялись показувати своїх особливих малят та осуду, що вони мають незвичних дітей. Це справді стало мені важливим досвідом.
Я не довго там працювала, адже була спрямована на закордонну освіту саме у напрямку нейропсихології. Але моя ідея – створити щось унікальне, якою була і моя творчість, не полишала мене. З десять років тому я таки наважилась та відкрила невеличкий центр розвитку з логопедичним нахилом, ім’я якому дав мій синочок. І сьогодні у нашому центрі корегуються як нейротипові, так і особливі діти. Ми були одні з перших, хто говорив про інклюзив в Україні.
Ми пропонуємо ідеологію цінностей: кожна людина, незалежно від фізичного чи соціального статусу, має право реалізувати себе в житті. А щасливе «дитинство» – це надійний фундамент майбутнього успішних людей.
– Дано, чи важко доносити до дорослих, що саме вони той камінь та супротив?
– Знаєте, не можна сказати дорослому: «Ти повинен прийняти особливу людину». Чи то в родині, чи то на дитячому майданчику на таку заяву людина дає відторгнення. Тут має бути особлива специфіка, особливий підхід та час. На сьогоднішній день наш центр об’єднав понад 3000 особливих дітей та їх сімей. І коли до мене підбігає хлопчик з ДЦП, який майже не ходив… Важко усвідомлювати, що могло бути якось інакше. І важко тій мамі чи татові зрозуміти, чого вони боялись, чого відмовлялись вірити, чи щось робити… Тому, на усе потрібен час, якого, на жаль, не так багато.
– Які проблеми в області нейропсихології Вам доводиться вирішувати у роботі з людьми?
– Я вважаю доречним сказати про проблеми загальні. Зазначу, майже усе, що створюється для інклюзії та особливих дітей – спотворене. Окрім того, сьогодні не готують фахівців. Дійсно нелегко працювати із неврологією, дійсно важко знайти та створити єдину команду. Як каже одна з наших викладачів: «Друзі повинні мати один і той самий діагноз, щоб був результат».
– Дано, яку пораду дасте батькам, у яких народилась особлива дитинка, адже для багатьох з них – це великий стрес.
– У два слова мої думки не вкладеш. У світі існує така прекрасна практика, як інтегративна медицина та педагогіка. Коли жінка планує народити дитину, її готують до ймовірної зустрічі із малюком, який має ті чи інші діагнози. І якщо вони таки зустрічають подібні проблеми, вони вже готові. Мені хотілося б, аби й в Україні працювала така практика. Але перш за все має бути розуміння та підтримка в родині. Це прийняття має бути через серце.
Чим би я в житті не займалася, ця справа повинна приносити мені задоволення і бути корисною для людей.