Олеся МІШАРІНА – талановита українська оперна співачка, солістка Харківського національного театру опери та балету. Її голос зачаровує, а щирість та відданість справі нікого не можуть залишити байдужими. В цій бесіді Олеся поділилась своїми думками про стан української культури в умовах війни, розповіла про евакуацію та повернення до Харкова, а також про свої творчі досягнення та мрії.

– Пані Олесю, вітаємо. Хочеться почати бесіду з того, як Ви оціните нинішній стан речей в українській культурі?
– Я вважаю, що культура в теперішніх умовах виконує одну з головних ролей для суспільства. Тому дуже важливо, щоб вона не припиняла свій розвиток. Зараз мистецтво повинно звучати ще голосніше, ніж коли-небудь. Звичайно, ресурсу стає дедалі менше, але, якщо ми не будемо дуже голосно говорити, нас не будуть чути. Всі тепер працюють на межі своїх можливостей, але ж треба продовжувати діяльність.

Повномасштабна війна запустила процес трансформації в багатьох сферах життя українського суспільства, не оминула вона й культурний фронт. Мистецтво – це єдина всесвітня мова, її не треба перекладати, на ній душа говорить з душею. Можна сказати, що це наша «культурна зброя». Біль, лють, страх за майбутнє, ненависть до ворогів та любов до своєї країни й рідних… Усе це відчуває кожен українець й доволі часто внутрішні переживання виливаються у великі творчі здобутки, які допомагають пережити жах війни. Це відчуваю і я, як співачка, як творча людина.
Можливо, хтось помилково вважає, що війна – це не час для творчості, мистецтва, культури, але ж тоді, за що ми боремось?
Насправді дуже часто музика вела воїнів у бій, допомагала впоратися з емоціями в найскрутніші часи та підіймала бойовий дух.
Скажу вам відверто, що відчуваю заздрість до інших великих міст України, в яких на повну працюють усі культурні заклади. Харків, на жаль, прифронтове місто, і в наших умовах повне відкриття театрів практично неможливе. Але керівництво нашого театру в цей час намагається якомога більше давати своїм робітникам роботу та дарувати харків’янам усі можливі вистави. Впевнена, дуже скоро відкриється й наш театр.
– Через повномасштабне вторгнення Вам довелось залишити країну, проте Ви вирішили повернутись. Поділіться своєю історією, причинами таких рішень?
– Ще в середині лютого 2022 року у нашому Харківському національному театрі опери та балету відбулась визначна подія – постанова опери Жуля Массне «Попелюшка». Це дивовижна та яскрава вистава під керівництвом головного диригента, заслуженого діяча мистецтв Дмитра Морозова та режисерки Жанни Чепели. У цій виставі я виконувала головну партію Попелюшки та настільки була захоплена процесом, що усі чутки про жахливі події, які насувались, були для мене чимось неіснуючим та далеким. І тут, як грім серед ясного неба – війна…
Спочатку моя історія нічим не відрізнялась від історій мешканців Харкова. Тоді ми усією сім’єю виїхали на захід країни. Все, як у всіх – лист з написом «діти» на автомобілі, тижнева, нескінченна дорога, тяжкі часи очікування, жахливі новини, страх перед невідомістю та прийняття неминучого. А кілька місяців потому керівництво театру вирішило евакуювати трупу театру до Європи для її збереження, захисту та подальшої роботи. Важливо сказати, головна мета цієї місії – несення української культури у світ.
Я побачила тоді стільки яскравих подорожей, незабутніх міст, професійних та імпровізованих сцен Німеччини, Франції, Австрії, Литви, Словаччини, Бельгії… Але вдома залишилась моя сім’я: донька, чоловік та мама. Моє серце розривалось на шматочки. Час до зустрічі з рідними був нескінченним. Тому у грудні 2022 року я прийняла рішення повертатись не просто до України, а безпосередньо до Харкова з усією сім’єю.
– Розкажіть, будь ласка, чим займаєтесь наразі? Чи берете активну участь в роботі театру?
– Частина трупи розпочала роботу в Харкові за декілька місяців до мого повернення під керівництвом сміливих та креативних режисера Олексія Дугінова та диригента, заслуженого діяча мистецтв Юрія Яковенко. За цей час в бомбосховищах та місцях придатних для виступів в нинішніх умовах здійснилась неймовірна кількість концертів. Також проходили виступи на деокупованих територіях Харківської та Донецької областей, у військових частинах тощо. Десь чути вибухи, а ми співаємо! Так, щоб оцінити дух незламності харків’ян розповім історію з життя: після одного з нічних обстрілів ми не мали ані світла, ані води. Але в артистів зранку була тільки одна думка, як в цих умовах помити голову та гарними вийти на концерт до своїх глядачів.

– Цікаво дізнатись, як саме відчуває сьогодення творча людина? Як проявляються Ваші таланти?
– Я неймовірно вдячна нашому керівництву в особі генерального директора Харківського національного театру опери та балету, заслуженого діяча мистецтв Ігоря Тулузова за можливість в найближчому майбутньому дарувати свою творчість харків’янам в такий скрутний час. Багато вдячних очей глядачів на концертах та повідомлення подяки від мешканців наших міст – це і є найголовніша мета та задача артистів.

Ми прагнемо та мріємо про відкриття нової сцени з усіма потрібними вимогами для проведення заходів. Охочих глядачів дуже багато, скучили харків’яни за культурним життям міста.
– Якими власними творчими досягненнями пишаєтесь зараз найбільше?
– Я пишаюсь усіма своїми роботами. В моєму репертуарі є багато класичних партій та чималий досвід в операх сучасних композиторів. Наприклад, «Василь вишиваний» композиторки Алли Загайкевич (до речі прем’єра саме в нашому театрі), опера «Як чоловік сплутав свою жінку з капелюхом» британського композитора Майкла Наймана, опера нашого видатного харківського композитора Олександра Щетинського «Бестіарій». Неймовірно складні та цікаві образи партії допоміг нам скласти сам постановник та головний режисер театру, заслужений діяч мистецтв, режисер Армен Калоян. З ним я до речі зробила велику кількість оперних партій.
Я вдячна долі за всіх творчих людей, які в мене повірили, з якими я працювала й працюю вже багато років. З великим захопленням я занурююсь у новий проєкт та максимально намагаюсь зробити свої задачі досконалими. За останній час в мене з’явився дуже різноманітний концертний репертуар не тільки класичних, але й естрадних пісень українських та закордонних композиторів.

– Пані Олесю, щиро дякуємо Вам за цю неоціненну роботу! Впевнені глядачі вже зовсім скоро побачать Ваші неймовірні виступи. Про що сьогодні мрієте найбільше? Якими творчими планами прагнете поділитись з нашими читачами?
– Бажання у нас одне на всіх – це перемога. Я дуже хочу, щоб розквітало та відбудовувалось моє поранене місто. Щоб повернулись усі люди в свої домівки, щоб мій театр розквітав, був на такому ж високому рівні, як завжди. А собі я бажаю нових захоплюючих проєктів та вистав.

– Через повномасштабне вторгнення Вам довелось залишити країну, проте Ви вирішили повернутись. Поділіться своєю історією, причинами таких рішень?
– Ще в середині лютого 2022 року у нашому Харківському національному театрі опери та балету відбулась визначна подія – постанова опери Жуля Массне «Попелюшка». Це дивовижна та яскрава вистава під керівництвом головного диригента, заслуженого діяча мистецтв Дмитра Морозова та режисерки Жанни Чепели. У цій виставі я виконувала головну партію Попелюшки та настільки була захоплена процесом, що усі чутки про жахливі події, які насувались, були для мене чимось неіснуючим та далеким. І тут, як грім серед ясного неба – війна…
Спочатку моя історія нічим не відрізнялась від історій мешканців Харкова. Тоді ми усією сім’єю виїхали на захід країни. Все, як у всіх – лист з написом «діти» на автомобілі, тижнева, нескінченна дорога, тяжкі часи очікування, жахливі новини, страх перед невідомістю та прийняття неминучого. А кілька місяців потому керівництво театру вирішило евакуювати трупу театру до Європи для її збереження, захисту та подальшої роботи. Важливо сказати, головна мета цієї місії – несення української культури у світ. Я побачила тоді стільки яскравих подорожей, незабутніх міст, професійних та імпровізованих сцен Німеччини, Франції, Австрії, Литви, Словаччини, Бельгії… Але вдома залишилась моя сім’я: донька, чоловік та мама. Моє серце розривалось на шматочки. Час до зустрічі з рідними був нескінченним. Тому у грудні 2022 року я прийняла рішення повертатись не просто до України, а безпосередньо до Харкова з усією сім’єю.
– Розкажіть, будь ласка, чим займаєтесь наразі? Чи берете активну участь в роботі театру?
– Частина трупи розпочала роботу в Харкові за декілька місяців до мого повернення під керівництвом сміливих та креативних режисера Олексія Дугінова та диригента, заслуженого діяча мистецтв Юрія Яковенко. За цей час в бомбосховищах та місцях придатних для виступів в нинішніх умовах здійснилась неймовірна кількість концертів. Також проходили виступи на деокупованих територіях Харківської та Донецької областей, у військових частинах тощо. Десь чути вибухи, а ми співаємо!

Так, щоб оцінити дух незламності харків’ян розповім історію з життя: після одного з нічних обстрілів ми не мали ані світла, ані води. Але в артистів зранку була тільки одна думка, як в цих умовах помити голову та гарними вийти на концерт до своїх глядачів.
– Цікаво дізнатись, як саме відчуває сьогодення творча людина? Як проявляються Ваші таланти?
– Я неймовірно вдячна нашому керівництву в особі генерального директора Харківського національного театру опери та балету, заслуженого діяча мистецтв Ігоря Тулузова за можливість в найближчому майбутньому дарувати свою творчість харків’янам в такий скрутний час. Багато вдячних очей глядачів на концертах та повідомлення подяки від мешканців наших міст – це і є найголовніша мета та задача артистів. Ми прагнемо та мріємо про відкриття нової сцени з усіма потрібними вимогами для проведення заходів. Охочих глядачів дуже багато, скучили харків’яни за культурним життям міста.

– Якими власними творчими досягненнями пишаєтесь зараз найбільше?
– Я пишаюсь усіма своїми роботами. В моєму репертуарі є багато класичних партій та чималий досвід в операх сучасних композиторів. Наприклад, «Василь вишиваний» композиторки Алли Загайкевич (до речі прем’єра саме в нашому театрі), опера «Як чоловік сплутав свою жінку з капелюхом» британського композитора Майкла Наймана, опера нашого видатного харківського композитора Олександра Щетинського «Бестіарій». Неймовірно складні та цікаві образи партії допоміг нам скласти сам постановник та головний режисер театру, заслужений діяч мистецтв, режисер Армен Калоян. З ним я до речі зробила велику кількість оперних партій.
Я вдячна долі за всіх творчих людей, які в мене повірили, з якими я працювала й працюю вже багато років. З великим захопленням я занурююсь у новий проєкт та максимально намагаюсь зробити свої задачі досконалими. За останній час в мене з’явився дуже різноманітний концертний репертуар не тільки класичних, але й естрадних пісень українських та закордонних композиторів.

– Пані Олесю, щиро дякуємо Вам за цю неоціненну роботу! Впевнені глядачі вже зовсім скоро побачать Ваші неймовірні виступи. Про що сьогодні мрієте найбільше? Якими творчими планами прагнете поділитись з нашими читачами?
– Бажання у нас одне на всіх – це перемога. Я дуже хочу, щоб розквітало та відбудовувалось моє поранене місто. Щоб повернулись усі люди в свої домівки, щоб мій театр розквітав, був на такому ж високому рівні, як завжди. А собі я бажаю нових захоплюючих проєктів та вистав.

ХНАТОБ / СХІД OPERA
Olesya Misharina
@olesia_mysharina
+38 095 443 79 06