Сьогоденні реалії не дуже сприяють психічному здоров’ю людини. Як працюють та відповідають на виклики життя сучасні психіатри, розповідає медична директорка, лікарка психіатриня-наркологиня, психотерапевтка КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР» – НАТАЛІЯ ГАЛИЦЬКА-ПАСІЧНИК.
– Доброго дня, пані Наталія. З великим задоволенням спілкуємось з Вами на сторінках нашого журналу. Розкажіть про Ваш шлях в медицину, зокрема у психіатрію?
– Стати лікарем я мріяла з дитинства. Як і інші амбітні відмінники у навчанні – хотіла бути хірургом. Під час навчання прагнула на операції з видатними хірургами нашого міста, намагалась осягнути цю складну і відповідальну професію. Але, коли на шостому курсі в мене був розподіл на подальшу спеціалізацію і, як старанній студентці, мені надали право вибору: поїхати в Кіровоградську область терапевткою, в Сумську – педіатринею, чи в Житомирську – наркологинею, я обрала наркологію.
Так почався мій професійний шлях в психіатрію, тому що на той момент це був один напрямок навчання в інтернатурі. Я пройшла інтернатуру по психіатрії та з 2004 року почала працювати дільничою наркологинею в Дніпропетровській міській поліклініці. Проте вузька направленість ненадовго задовольнила мої амбіції й з 2006 року я почала викладати психіатрію, наркологію та клінічну психологію в Дніпропетровському медичному інституті традиційної та нетрадиційної медицини. Робота зі студентами-медиками, які завжди з цікавістю ставились до психіатрії, на 10 років стала моїм захопленням! Але відчувала, що мені не вистачає практичної діяльності. Не полишивши викладати, почала підпрацьовувати дільничою лікаркою-психіатринею в міській лікарні.
Практична робота настільки захопила мій професійний простір, що з часом я перейшла туди на повну зайнятість. І саме тут я зустріла свою наставницю в професії, медичну директорку Олену Михайлівну Бобовнікову.
Ця людина навчила мене не тільки професійним навичкам, вона прищепила мені любов до пацієнтів, показала, що робота може бути творчим процесом і допомогла мені зрозуміти всі аспекти організації роботи в закладі загалом. І саме завдяки їй почалось моє професійне зростання!
Я пройшла професійний шлях від молодшої медичної сестри до медичної директорки покроково, і кожен крок дав мені знання, необхідний досвід і впевненість, що я займаюсь своєю справою!
– Зрозуміло, що з початку війни, а особливо за останні два роки повномасштабного вторгнення, у праці психіатрів багато що змінилось. Але які саме ці зміни?
– Напевно, найпоширеніша фраза на сьогодні «психіатри після війни не залишаться без роботи». Потреба у психіатрах та наркологах зросла сьогодні й ще більше зросте після закінчення війни. Поширеність тривожних і депресивних розладів, проблеми міграції, суспільні та економічні проблеми та намагання просто вижити у населення призводить до того, що людина не встигає відновитись від одної біди, а вже треба мобілізуватись до іншої. За два роки війни ми з колегами проконсультували на онлайн-платформі Documental близько тисячі українців. Це величезне навантаження на фахівця – виконувати свою основну роботу якісно та вчасно, а у вільний час консультувати вимушених переселенців, які потребують психіатричної та психологічної допомоги.
– Який вплив медичних реформ на психіатрію сьогодні?
Реформи – це завжди цікаво і складно. Але досвід показує, що для українських психіатрів немає нічого неможливого. На жаль, неможливо одномиттєво змінити одну систему надання послуг на іншу. Для цього завжди потрібен час. І в цей перехідний період якраз і ускладнюється робота лікаря-психіатра.
– Як Ви вважаєте, які основні завдання стануть перед психіатрією після Перемоги?
– Після Перемоги ми будемо, не побоюсь цього слова, відновлювати суспільство. Окрім психічних розладів, які виникнуть чи загостряться на фоні військових дій, доведеться вирішувати багато психологічних та моральних питань, які теж впливають на психічне здоров’я нації.
– Що найбільш допомагає Вам у житті?
– Найбільше, що підтримує мене і надає сил – це моя родина! Мої діти – мій сенс життя. На другому місці – професія. Протягом усього життя навчаюся і маю чотири спеціалізації. Я є магістром публічного управління та адміністрування і працюю медичною директоркою в найстарішій психіатричній лікарні України. Крім того, вчуся в аспірантурі.
Все це дозволяє мені не зупинятися, розвиватися і почувати себе корисною. Ну і третє – це мої лікарі, медсестри, санітарочки, які завжди допоможуть, підтримають теплим словом і ділом.
galpas28121976 (Наталія Галицька-Пасічник)