Вона – молода бізнес-леді, власниця трьох піцерій IQ Pizza, відкритих за франшизою, волонтерка і просто добра та чудова людина! Раді познайомити вас із сильною жінкою – КАТЕРИНОЮ ОЛІФЕР. Зовсім недавно Катерина стала учасницею проєкту «З Україною у серці» та отримала нагорду у номінації «Жінка року – 2024». Про шлях до успіху талановитої українки читайте далі.

– Катерино, сьогодні Ви вперше даєте інтерв’ю міжнародному журналу для успішних людей Millenium Club, де про Вас дізнаються мільйони читачів з усього світу. Розкажіть трохи про себе, про Ваші перші кроки до власного бізнесу.
– Моя історія розпочалася не відразу з бізнесу. Я виросла у звичайній родині. Мої батьки працювали у сфері транспорту: тато – далекобійник, мама – диспетчерка. Я дуже мріяла освоїти готельно-ресторанний бізнес. Але, щоб примножити сімейний досвід, пішла навчатися за спеціальностями логістика, менеджмент. Паралельно з навчанням, влаштувалася на роботу у транспортно-експедиційну компанію. А пізніше, коли отримала відповідні навички, то відчула впевненість, що можу працювати на себе. Так я відкрила ФОП, почала самотужки шукати замовників та перевізників.
– Які були можливості у Вас на той час? Які були страхи, перешкоди, сумніви? Хто Вас найбільше підтримував?
– Дуже допомагав тато, адже він знав усі особливості та підводні камені у роботі з перевізниками. У мене був один великий замовник, ми транспортували папір для друку. Це був основний дохід. Деякий час все досить непогано розвивалося. Проте, у певний момент сталася криза, співпраця припинилася. Нових клієнтів було знайти важче. Після цього я рік працювала на складі, спочатку операторкою комп’ютерного набору, потім старшою операторкою. Був важкий графік, складна праця і маленька заробітна плата. Потому три роки працювала у кондитерській компанії «АВК», отримала стрімкий кар’єрний зріст: від операторки до спеціалістки з організації бізнес-процесів, а згодом – керівниці відділу. Уже в компанії IQ Pizza, за п’ять з половиною років стажу, виросла з керівниці відділу обліку до операційної директорки.
Я не боюся багатозадачності, для мене немає нереальних завдань, завжди знайду шляхи вирішення питання. Коли навіть у компанії виникають помилки, на основі прийнятих мною рішень, я завжди можу навести аргументи, чому зробила саме такий вибір. Я ніколи не боюся брати на себе відповідальність, бо завжди чесно відповідаю на питання «чому так?». Навіть форс-мажори – це досвід. Тільки стресові ситуації змушують нас рухатися вперед, рухатися швидше.

Два роки повномасштабної війни в Україні – це жахливо, це страшно. Всі хотіли б, щоб цього не було. А втім, бізнес почав трансформуватися, люди шукають себе у чомусь іншому, йдуть далі, попри те, що ніхто не обирав такий кривавий шлях.
– Розкажіть про досвід Вашого першого бізнесу? Чим займаєтеся зараз?
– У 2019 році мама залишилася без роботи. А я у мене якраз вже був невеликий досвід роботи у сфері громадського харчування. І я вирішила здійснити свою мрію часів студентства, бо мрію зраджувати не можна. Прийшла до чоловіка і заявила – відкриваємо кафе. Він родом зі Стрілкового, що на березі Азовського моря. Щоразу, коли ми гуляли узбережжям, я мріяла, що колись сама керуватиму затишним і людним кафе «Стрілець» на Арабатській стрілці. Так і сталося. Попри деякі складнощі, нам таки вдалося орендувати те саме приміщення, і ми почали готуватися до літнього сезону. На той момент я одночасно взяла відповідальність за обох батьків. Це був перший сімейний бізнес. Завдяки підтримці родини, чоловіка, друзів, була віра, що все вийде. Трохи повертаючись до попереднього питання: я така і є за темпераментом – впевнена в собі.
Ми успішно відпрацювали два сезони в кафе і назбирали необхідні кошти для відкриття першої піцерії по франшизі. Зараз я вже не працюю в компанії. Контролюю роботу своїх піцерій, віддаюся саморозвитку, паралельно надаю консалтингові послуги з операційного обліку й управління, інформаційно-консультаційні послуги з питань громадського харчування, допомагаю запустити бізнес з нуля.
– «Бізнесвумен» – хто вона? Як воно відчувати себе «Жінкою року – 2024»?
– Для мене бізнесвумен – це впевнена у собі жінка, яка точно знає, що попереду буде результат. Іноді позитивний, іноді негативний, але це все одно результат. Я завжди говорю, успішною може стати тільки та людина, яка може зробити ставку. Я у свій час не побоялася цього вибору. У якому сенсі: ми коли щось придумали собі, то поставили ціль. А потім починаємо зіштовхуватися з питанням, чи підтримає тебе близьке оточення? А якщо ні? Чи готова ти зрадити мрію? Я завжди знала, що мене уже не зрушити, якщо я щось собі вигадала.
З приводу нагороди. Мені було дуже приємно і незвично. Я для себе сприйняла це як величезний елемент особистісного розвитку. Кожна нагорода – це надзвичайно важливо, адже твій труд помічають, цінують і за нього вдячні!
– Як змінювалося Ваше життя у статусі бізнес-леді.
– Мені здається, що я така, яка є. Звичайно, збільшення достатку вносить свої корективи у можливості. Але я не зраджую ні своїм мріям, ні вподобанням, ні близькому оточенню. Усі мої друзі набуті у певний період життя, пройшли зі мною певні виклики, тому теж незмінні, незалежно від соціального статусу.
– Які проблеми виникли за ці воєнні роки і що було найважчим?
Перший місяць після початку повномасштабного вторгнення ми, як і більшість бізнесів, не працювали. Найважчим було кадрове питання. Адже працівники масово виїжджали, жінки хапали дітей і намагалися знайти більш безпечні місця. На щастя, ці проблеми в минулому. Ми працюємо чесно і з душею, як і годиться всім, бо ніхто не знає, де буде завтра.
– Ми знаємо, що Ви і вся Ваша родина займаєтесь волонтерством і активно допомагаєте під час війни. Розкажіть про це.
– Волонтерство почалося для нас одночасно з повномасштабною війною. У нас було чимало продуктів: ковбаси, м’яса. Ми усією родиною варили солянки, тушили картоплю і возили по блок-постах, підтримували біженців.
Наша сім’я не афішує цю допомогу. Але коли ворожа армія зруйнувала Каховську ГЄС, мій чоловік-рибак віддав свій човен для евакуації людей з Херсону. Також ми регулярно виготовляємо окопні свічки, постійно реагуємо на запити військових (купуємо бронежилети і т.д.). Дуже віримо в Перемогу і нікуди не збираємося виїжджати.
– Поділіться своїми планами, прагненнями?
– Пам’ятаю, як у 5 років у мене запитували, ким я хочу стати, я відповідала: буду директоркою банку! Ще є амбіції досягти успіху в політиці. Бачу себе депутаткою, наприклад. Вважаю, що на місцевому рівні, районному, є над чим працювати.
Ідея IQ Pizza – шикарна. Але хочеться розвивати власний бренд. Думаю, це також буде громадське харчування. Як я вже говорила, мрію зраджувати не можна. Впевнена, ми повернемося на Арабатську стрілку і побудуємо там готель.
– Чи залишає життя на високих обертах час на відпочинок? Що відпочинок для Вас? Як поновлюєтеся і де набираєтеся сил?
– Найстрашніше – це випалити себе із середини. Я раніше майже взагалі не відпочивала. Це, мабуть, одна з причин, чому я зараз трохи скоротила свою діяльність. Відпочинок для мене – це зміна картинки у будь-якому разі. Неважливо, де це буде: відразу за містом, чи за 1000 км. А взагалі я люблю активний відпочинок, пробувати щось нове. Так цієї зими уперше в житті стала на лижі.
– Що б Ви хотіли сьогодні побажати українському народові?
– Не здаватися. Вірити в Перемогу! Допомагати! І ніколи не зраджувати мрію!

Від редакції:
ми дякуємо Катерині за душевне та цікаве інтерв’ю. Щиро бажаємо їй виконання всіх бажань та реалізації найсміливіших планів під мирним небом. В добрий час і до нових зустрічей!