Надважка сучасність потребує від кожного українця максимум зусиль, аби продовжувати життя, наближати перемогу та допомагати один одному. Величезна відповідальність, авжеж, сьогодні лежить на лікарях, особливо на тих, хто проводить складні операції та повертає до життя поранених військових чи цивільних. Про сучасні часи, про медицину, про особисті досягнення за 25 річний досвід та плани на майбутнє розповідає відомий лікар-нейрохірург, кандидат медичних наук, лікар Consilium Medical Андрій ГАРМІШ.
– Андрію Романовичу, перш за все, дякуємо за Вашу віддану працю. Скажіть, як змінилось Ваше професійне життя після початку великої війни?
– 24 лютого 2022 року було дуже напруженим та навантаженим, тому що я мав повний операційний день. Напередодні, 23 числа до мене приїхав пацієнт з-за кордону, я не міг нічого скасувати, тому увесь день провів в операційній. 25 я вже їздив на перев’язки до післяопераційних пацієнтів, а після, повертаючись додому з дружиною, ми попали під обстріл… Але, слава Богу, з нами усе добре.
З початком повномасштабного вторгнення моя робота стала, авжеж, більш інтенсивною. Мій робочий день і раніше був не нормований, а після 24 лютого я зовсім забув, як це йти з роботи до дому вчасно.
Окрім клініки Consilium Medical у Києві, основного мого місця роботи, я почав консультувати та оперувати поранених воїнів в Національному інституті раку, Інституті травматології та ортопедії, 8 клінічній лікарні. Також мене дуже часто запрошують сьогодні в інші лікарні міста, коли потрібна моя допомога, бо я маю досить великий досвід нейрохірурга.
Навантаження на усіх лікарів значно збільшилось, оскільки левова частина медперсоналу були призвані до ЗСУ та Нацгвардії. Сьогодні мені доводиться консультувати та оперувати мінно-вибухові та кульові поранення головного та спинного мозку, з якими не доводилось зустрічатись в мирні часи.
– Із чим незвичним Вам довелось стикнутись у роботі за останні півтора року?
– Я за фахом нейрохірург, лікую соматичні захворювання. І мене за останні півтора року не стільки вразили варіанти поранень, скільки самі поранені, про кожного з яких можна писати книги. Про їх захмарну витривалість, безмежний оптимізм та самопожертву. Коли важкопоранені рвуться на фронт, щоб допомогти товаришам.
В мене назавжди закарбувався в пам’яті снайпер, який наполягав на тому, щоб його негайно прооперували з приводу спондилолістеза, як наслідок вторинного стенозу хребцевого каналу, бо йому швидко потрібно було повернутись на фронт. На операції він наполягав, оскільки боявся підвести своїх бойових товаришів та стати для них обузою.
Однак довелось бачити і таких, хто обманним шляхом отримував довідки про неіснуючі захворювання. Таким чином вони уникали призовів в армію.
– Які питання зі здоров’ям Ви допомагаєте вирішувати українцям наразі?
– Якщо говорити про військових, частіше за все я оперую травми та захворювання хребта та спинного мозку від краниовертебрального переходу до куприка, травми захворювання головного мозку. У зв’язку із широкою поширеністю травм та поранень периферійної нервової системи під час бойових дій довелось освоїти хірургію периферійної нервової системи.
Щодо цивільних, я надаю дуже широкий спектр послуг від консультування та блокад, від малоінвазійних оперативних втручань до великих та складних операцій по стабілізації хребта та видалення пухлин спинного та головного мозку.
– Кажуть, в кожного хірурга є власне кладовище. У Вас велике?
– На жаль, велике. Існує таке прислів’я – не помиляється той, хто не працює. У моїй практиці був час, коли доводилось кожен день робити по шість операцій, серед яких були операції шостої категорії складності та виконувались вперше в Україні. І так, на жаль, не усі наші намагання допомогти важкій категорії хворих закінчувались перемогою.
– Чи продовжуєте Ви навчатись та вдосконалювати свої професійні можливості?
– Завдяки великій інтенсивності праці в минулому, а також зараз мною прооперовано дуже багато хворих з гарним результатом. Працює так зване сарафанне радіо або циганська пошта. Я не відчуваю зменшення потоку хворих, а також, щоб цього не було я постійно намагаюсь вчитись новим методикам та технологіям лікування.
У 2019 році я двічі їздив до Південної Кореї, де засвоював UBE (унілатеральна біпортальна ендоскопія). Також в лютому за запрошенням німецьких колег їздив до клініки Malteser для опанування робота, який застосовується для встановлення гвинтів в хірургії хребта з метою стабілізації. Покращував рівень англійської мови, тому що раніше міг спілкуватись лише французькою. Це досягнення дозволило мені значно розширити коло спілкування та можливості для стажування та лікування, доступного кожному.
Наразі дуже багато міжнародних заходів відбувається онлайн, що дозволяє бути присутнім на них. А також нещодавно я взяв участь в українському заході, де я виступав у ролі модератора і мав дуже цікаву доповідь. Це була конференція для колег неврологів.
– Чули, Ви проводите в операційній по 24 години! Як відпочиваєте? Як взагалі проводите вільний час?
– 24 години – це наклеп, я проводжу в операційній значно менше часу. Найкращий відпочинок для мене – проведений час у сімейному колі, з дружиною та сином. При наявності часу намагаюсь відвідувати спортивний клуб. Дружина – основний наш організатор дозвілля завжди знаходить білети на концерти, до кінотеатрів та театрів. Завдяки старанням дружини мене також можна назвати театралом.
– Чого, на Ваш погляд, не вистачає українській медицині?
– Існує такий вислів – жити в суспільстві й бути вільним від нього – неможливо. Медицина, як і суспільство, переживає також потрясіння та зміни. Хотілося б, аби ми брали від європейських колег найкраще. З іншого ж боку, аби ми не втрачали сильні сторони нашої медицини, яка є спадкоємицею вітчизняної медицини минулих часів. На мій погляд, нашими сильними сторонами завжди були поліклініки, в яких можна було записатись у стислий термін часу до вузьких спеціалістів. Також ми мали велику різноманітність санаторно-курортного лікування доступного кожному. Усі ці переваги та недоліки відчули на собі українці, яким довелось виїхати за кордон у зв’язку з широкомасштабним вторгненням росіян в лютому 2022 року.
– Пане Андрію, що плануєте змінити у житті та професійній сфері після перемоги?
– Я хочу у Києві створити клініку, яка б спеціалізувалась на лікуванні захворювання хребта та конкурувала з кращими світовими лідерами в цій галузі. В стінах цієї клініки згуртувати зусилля багатьох спеціалістів, дотичних до лікування пацієнтів з захворюванням хребта (неврологів, фізіотерапевтів, мануальних терапевтів, кінезіотерапевтів, альгологів, травматологів та нейрохірургів).
– А що Ви вважаєте своєю найбільшою нагородою у житті?
– Найбільшою нагородою в моєму житті є моя родина, дружина та діти.
+380 (67) 605 90 74
garmish1970@gmail.com
ФБ: Андрій Гарміш/Dr.Garmish