«Зараз волонтерський рух є одним із потужних проявів громадянського суспільства, а його розвиток є запорукою безпеки країни. Тому, якщо ми хочемо протидіяти гуманітарній агресії, яка завжди передує військовій, ми повинні мати свої потужні методи впливу, такі, як громадянське суспільство та волонтерство».
Саме впевненість у правильності своїх дій і віра в перемогу добра й справедливості спонукає нашу гостю Ольгу КОЛЕСНИЧЕНКО не бути «диванним» експертом, а в міру можливостей робити те, що вона може зробити в цей нелегкий для нашої України час. Далі з адвокатом, активісткою та волонтеркою говоримо про призначення та державотворення, яке формується з кожного українця.

– Пані Ольго, вітаємо. У Вашому профілі ФБ написана фраза «Маленьке тіло, яке рухається духом і надихається незгасаючою вірою у свою місію, може змінити історію». Що Ви вкладаєте буквально у її зміст?
– Вітаю! Дану фразу я опублікувала на своїй сторінці на початку повномасштабного вторгнення, як заклик, щоб об’єднати активістів, які з першого дня заявили, що Бессарабія — це Україна. Для того, щоб вони розуміли, навіть, якщо нас дуже мало, ми можемо протистояти та, об’єднавшись, будемо мати успіх.
– Сьогодні Ви здебільшого займаєтесь волонтерством та долучаєте до цього інших. Коли та за яких обставин у Вас відбулась трансформація особистості?
– Це не трансформація особистості, це більше зміна пріоритетів. Свого першого в житті волонтерського досвіду я набула саме після 24 лютого. Для мене це був спосіб впоратись з почуттям загрози та бути ближчою до інших людей, почуватись частиною спільноти, що бореться за нашу державність.
Зараз волонтерський рух є одним із потужних проявів громадянського суспільства, а розвиток потужного громадянського суспільства є запорукою безпеки країни. Ми всі пам’ятаємо, що захопленню Криму, Донецька та Луганська передувала гуманітарна агресія у вигляді діяльності різноманітних проросійських некомерційних та благодійних організацій. А потім ця активність була підкріплена збройною агресією. Тому, якщо ми хочемо протидіяти гуманітарній агресії, яка завжди передує військовій, ми повинні мати свої потужні методи гуманітарного впливу, такі як громадянське суспільство та волонтерство. Розвиваючи громадські та волонтерські організації, ми підвищуємо безпеку держави.
На жаль, зараз для більшості населення нашого регіону війна ніби не справжня, тому що ракети не прилітали, обстрілів не було, всі живуть серед звичних і улюблених речей, спілкуються з рідними та друзями, відпочивають, ходять на роботу, в розважальні центри, ресторани. Але це не так, в країні війна! Ми повинні розуміти, що військові захищають наші життя та життя наших дітей ціною власного. 
– Цікаво дізнатись про деталі Вашої роботи та досягнення.
– Це дуже складне питання, особливо про досягнення. Зараз я працюю вже понад два роки заступником голови Ізмаїльської районної державної адміністрації. Коли я погодилась на цю посаду, у мене була надія, що я можу змінити систему бюрократії та державні органи будуть надавати якісні послуги населенню. І, якби це сталось, то було б моїм великим досягненням. Але, на жаль, попрацювавши пів року, від моєї надії й сліду не залишилось.
Я завжди намагаюсь зробити більше, ніж від мене вимагається. Якщо в бізнесі таких людей цінують, то в органах державної влади, особливо в регіонах, не дуже. Тут є сталий темп роботи, люди нерідко працюють все життя, не змінюючи нічого. Це по-перше. По друге, в органах державної влади ще існують стереотипи щодо жінок. Наприклад, якщо ти гарно виглядаєш й приваблива, вже чогось досягла — це будуть пов’язувати з якимись родинними стосунками чи ще чимось.
Зараз я більше займаюсь адвокацією громадянського суспільства в органах влади. Це, якщо говорити про роботу. Якщо про досягнення, то моє — це моя сім’я, мої діти. Без підтримки чоловіка, дітей я б вигоріла. Вони мене надихають та дають сили рухатися вперед! 
– Розкажіть трохи про те, що мотивує Вас у житті до розвитку?
– Бажання змінити щось на краще, як би це не звучало банально. А ще я ніколи не задовольняюсь тим, що маю. Я чудово усвідомлюю свої можливості та постійно працює над собою, щоб стати кращою, ніж учора. І найголовніше — завжди ставлю собі нові цілі та завдання, і чим далі, тим їх більше, тому постійно навчаюсь та йду вперед. У мене є девіз: «Будьте тими змінами, які ви хочете бачити у світі». Я завжди намагаюся розширити картину світу тих, хто каже, що так не можна чи так не може бути. Якщо хочеш, втілюй це у життя. Навіть, коли інші не можуть уявити цього чи дозволити собі, завжди потрібно пробувати. 
– Жінки — це особливі люди, вони мрійники. Про що сьогодні мріє Ольга Колесниченко? 
– У мене завжди була одна мрія, щоб поруч біля мене були щасливі люди, бо наше оточення формує нас. Щаслива людина не шукає можливості критикувати, а намагається всіх зробити щасливими. І, звісно, мрію про «Країну мрії», яку ми будуємо великою ціною, будуємо новітню Україну, чесну, доступну, красиву.
Нічого не бійтесь, не живіть в полоні своїх страхів. Творіть, насолоджуйтесь життям. Все вийде, просто десь менше зусиль, десь більше. Будьте, як вода. Коли вода, що біжить, зустрічає на своєму шляху перешкоду, вона зупиняється, збільшує свій об’єм й силу, а потім переливається через неї.
Тому, зупиніться і збільшуйте свою силу доти, доки перешкода не перестане заважати вашому шляху.