– Тетяно, роботи та надбання Ваших учениць ми бачимо щодня на своїх ручках та ніжках. У чому особливість Вашого підходу до педагогіки, до того, аби усі знання та практики були засвоєні майстрами на 100%?
– Особливості моєї методики викладання в тому, щоб кожен учень зрозумів та засвоїв найголовніше правило – ми працюємо в б’юті сфері й наша справа – створення краси через БЕЗПЕКУ. Тому ми повинні працювати так, аби не нашкодити клієнтам. Ми маємо дотримуватись усіх обов’язкових засобів безпеки. Починаючи з дезінфекції, стерилізації та закінчуючи безпечним манікюром. Зрозуміло, що усе це залежить від того, наскільки майстер буде точно виконувати настанови свого викладача. Та додам, що без практики – не буде результату. Усе потребує відпрацювання для досягнення успіху. Саме тому я відмовляю учням у навчанні на курсі, якщо майбутній майстер не має власного інструменту. Знову-таки через унеможливлення відпрацьовувати техніки. Тільки практика дасть результат, а я потребую, аби результат був стовідсотковий.
– Поговоримо про курси. Що найголовніше Ви доносите майбутнім майстрам?
– Перш за все, людина має розуміти після базового курсу, чи її це справа, чи дійсно вона прагне стати майстром. Якщо є це розуміння, наступний етап – безперервний професійний розвиток. Я, наприклад, працюю та практикую вже понад двадцять років! Майстер закінчується там, де закінчується його професійний розвиток. Індустрія розвивається дуже швидко, тому майстер повинен адаптувати та впроваджувати кожні нові знання у практику. Вдосконалювати техніки, рости та рухатись вперед. Тут акцент на чемпіонатах та марафонах. Необхідно брати в них участь, адже топовий майстер – це конкурсний майстер з призовими місцями.
– Подологія – досить особлива галузь в естетиці. Які знання у цій сфері Ви надаєте майстрам?
– Це дуже цікава тема, адже зовсім не кожен другий майстер може вважати себе подологом. Це надто серйозна та об’ємна професія, яка опановується не один рік. Це великий вклад часу, сил та коштів.
Для естетів в мене курс «Педикюр з елементами подології». Тобто не сама подологія, а те, з чим майстер зможе працювати у своєму кабінеті. Це можуть бути мозолі, натоптиші, поверхневі тріщинки тощо. Усе інше – це робота лікарів. Майстер робить анамнез ситуації, визначає ступінь складності випадку, причину проблеми й приймає рішення. Головне – безпека. Не треба робити те, чого не вмієш.
– Неможливо оминути тему війни й того, що багато жінок зараз шукають нові можливості для реалізації. Які поради Ви дасте читачам, аби «не прогадати» з вибором нової професії?
– Багато хто вважає, що стати майстром можна, купивши китайську лампу та розхідники, подивившись ютюб та, пройшовши дешевий курс. Дешево – це не про якість! Неякісні матеріали та виконання роботи, нестача знань приносять багато шкоди. Опанування нової професії – це великий вклад. Знання мають бути професійними, інструменти якісними, а вміння досконалими.
– Пані Тетяно, часте питання, яке виникає в людей: як обрати наставника у новій галузі діяльності?
– Усе дуже просто. Ходіть по марафонах та проєктах, в яких чітко видно, хто є дійсно гарним інструктором, представляє відмінну школу, хто є досконалим викладачем… Також варто приділяти увагу енергетиці. Чи сподобався вам інструктор, чи приємний він ззовні, чи видає інформацію повноцінно.
– Ви маєте багато відзнак у професійній сфері, які з них найдорожчі для Вас?
– Важко виділити щось окреме. Я пишаюсь тим, що входжу до складу Спілки професіоналів України. Я маю статус тренера та старійшини чемпіонатів СПУ. Ще для мене важливе місце займає Комітет стандартів салонів краси. Моя власна школа, до речі, має найвищу акредитацію КССК. Але ми не стоїмо на місці. Я створила марафон та дуже дякую партнерам, спонсорам, які допомагають нам розвиватись у нігтьовій естетиці.
Та головне у моєму житті – це родина, мої сини, чоловік та мама. Вони – моя велика підтримка! Не так давно, на жаль, я втратила старшого сина Андрія, він був прекрасною людиною. Проте саме вони, мої рідні, мотивують мене продовжувати розвиватись. Своїм успіхом я завдячую їм. Проживаючи власне горе я зрозуміла, що не можна залишатись у болі. Життя триває, і треба вчитись жити по-новому.
На завершення хочу нагадати кожному, завдяки кому ми сьогодні можемо жити, працювати й розвиватись. Ми повинні жити далі заради усіх тих, хто захищає, лікує, допомагає, підтримує, або мав цю змогу. Ми повинні залишати після себе тільки добрі вчинки. Ми повинні надихати один одного…
Низький уклін!