Сам він говорить про себе, що з раннього дитинства знав, що буде лікарем. Причому мріяв стати не просто лікарем, а військовим хірургом.
«Вже пізніше, коли працював санітаром, я зрозумів, яку величезну відповідальність хочу взяти на себе. Звичайно, не малу роль у виборі зіграли і мій характер, і виховання в родині. Від батьків я завжди чув: «Працюй, ким хочеш, там, де тобі подобається, але будь найкращим. Це твоя відповідальність, твоє рішення». Мені з батьками пощастило, ніколи мені не казали: «Не роби цього. Не йди туди”», — розповідає Сергій.
Перший запис в його трудовій книжці — «прийнятий санітаром виїзної бригади Міської станції швидкої медичної допомоги»; сьогоднішній — «медичний директор онкологічного центру «Варта». Перед цим він пройшов багато етапів: санітар, студент, інтерн, лікар-онкохірург, заступник головного лікаря з хірургії Вінницького обласного клінічного диспансеру, головний лікар «Українського центру томотерапії», головний лікар «Онкоконсалтинг-центру», головний лікар «Клініки Спіженко».
Він виконує свою медичну роботу на всіх рівнях — і як онколог-хірург, і як адміністратор. «Мені легко працювати медичним директором, бо я знаю абсолютно все про клініку, про кожного співробітника, знаю кожен закуток», — зізнається доктор Одарченко.
Він вже звик до питання «Чому пішов до ЗСУ?». Тому відповідає коротко: «Насамперед, я лікар. І коли настала біда, навалилася дика орда, я встав, пішов, куди треба, і роблю свою роботу. Не вважаю, що це якийсь подвиг, як багато хто говорить. Це просто моя робота».
Але все було не так вже і просто. Тоді, у лютому 22-го йому довелося підняти усі свої зв’язки, щоб потрапити добровольцем до ЗСУ. Спочатку Сергій записався до територіальної оборони. Його дуже турбувало те, що багато лікарів поїхали з країни. Адже фахівець розумів, скільки буде потенційно поранених. Саме тому клінічний онколог, досвідчений хірург Сергій Одарченко вирішив піти у ЗСУ. Шлях до мети виявився складним: він довго чекав, але його, старшого лейтенанта медслужби запасу ніхто нікуди не призивав. Тож він почав діяти сам і потрапив до батальйону, який виконував задачі на Бахмутському напрямку.
«Звичайно, мене дуже турбували заплановані операції та долі моїх пацієнтів у клініці «Варта». Треба було вирішити важливі питання про те, хто проведе замість мене консультації і що робити із операціями, які так необхідні людям. Тож усі питання я вирішував з колегами у телефонному режимі. Жоден наш пацієнт не залишився без допомоги», — розповідає Сергій про перші свої воєнні будні.
Згодом він організував медичну службу батальйону і зараз служить у ЗСУ в чині капітана окремого батальйону спеціального призначення. Відповідає за фізичний стан наших військовослужбовців, займається медичним забезпеченням і надає допомогу українським соколам на полі бою.
На питання, чи не страшно йому, адже він все ж таки лікар, а не професійний військовий, відповідає: «Страшно. Але хто, як не ми?». Ми — це його команда, його побратими-санінструктори. «Операційна сестра у хірурга може бути одна на все життя, але… не на фронті. Тут цю функцію може виконувати будь-яка людина», — каже Сергій.
Так, у його медичному пункті служить санінструктором директор театру, а водіями працюють віртуози-таксисти. Вони накладають турнікети, пов’язки, міряють тиск. Усі виступають єдиним медичним фронтом. Сергій Одарченко: «Самовідданість побратимів надихає. Зберегти людське життя та працювати в такій команді — це саме те, чого я завжди прагнув».
Він служить в ЗСУ і залишається медичним директором онкологічного центру «Варта», де веде прийом як клінічний онколог, виконує складні операції, керує консиліумами, які з колегами проводить для кожного конкретного випадку захворювання. Адже саме на консиліумі фахівці різних профілів розробляють для пацієнта індивідуальну тактику лікування. Тобто під керівництвом Сергія Одарченка клініка продовжує працювати повноцінно. Пацієнтів консультують онкологи, проводиться хіміотерапія, всі види діагностики на ультрасучасному обладнанні, хірургічні втручання.
«Моя мета та головна справа сьогодні у тому, щоб люди, з якими я служу, вийшли з бою цілими та здоровими по можливості, а пацієнти клініки «Варта» отримали повноцінну допомогу. Саме тому як лікар я зараз там, де йдуть бойові дії, де потрібні нашим воїнам мої знання та досвід, де необхідна швидка допомога, бо без неї кожна хвилина може коштувати життя. І саме тому як медичний директор онкологічного центру я продовжую консультувати, оперувати і завжди на зв’язку зі своїми колегами», — каже Сергій.
Його слова звучать буденно, без пафосу — так, як звичайна людина розповідала б про свою звичайну роботу. Але стає зрозумілим, наскільки великі у нього навантаження.
«Усе добре, — посміхається доктор Одарченко, — якщо чогось сильно прагнеш, якщо любиш свою справу, то в тебе все вийде, все встигнеш. Якщо не любити, то можна просто зламатися на якомусь етапі».
Це про щось більше — про покликання, не про фах як такий.