Українці підкорюють Європу. Талановитий шеф-кухар Юлія КРАВЧЕНКО пізнає країни через її місцеву кухню. Чому, на її думку, українська має найкращий смак – читайте у нашому інтерв’ю. Говоримо також про тяжку еміграцію під час війни та адаптацію в інших державах.
- Вітаю, Юліє! Скажіть, стати шеф-кухарем – це була дитяча мрія, чи може Ви вирішили піти батьківським шляхом?
- Вітаю! Готувати мені подобалось з дитинства. Мрії стати кухарем не було. Коли постало питання, яким шляхом піти після закінчення школи, обрала цю професію. У той час кулінарія не була розвинута на тім рівні, який ми маємо зараз. Не було курсів, кулінарних шоу тощо.
- Ви раніше казали, що пізнаєте країни саме через місцеву кулінарію. Яка, на Вашу думку, виявилася найсмачнішою?
- Так. І тепер як ніколи залишаюсь вірна нашій українській кухні. Вона – найсмачніша, найцікавіша і найрізноманітніша. Звісно, що в кожній країні є смачні страви, але якщо казати про кухню в цілому, то українська – «попереду усієї планети».
- Зараз Ви знаходитесь за кордоном. Розкажіть, як наважилися на переїзд?
- Всі ми українці з 24 лютого 2022 року маємо розділене життя на «до» та «після». Не дивлячись на те, що в країні почалась війна, я навіть не думала нікуди виїздити. Весь березень ми, як і багато інших кухарів, почали волонтерити, готувати для ЗСУ, ТРО, дітей, пенсіонерів, всіх, кому була потрібна допомога. Того страшного дня я повинна була вийти на нову роботу шеф-кухарем, але не склалося у зв’язку з трагічними подіями.
Але в травні мій роботодавець запропонував приїхати до Нідерландів, щоб відкрити точку з українською кухнею в місті Бреда. Я досі не розумію, як наважилась на цей крок, але мої рідні та друзі підтримали та навіть допомогли в прийняті рішення про виїзд. Єдиною метою було бажання отримати новий досвід, побачити «зовнішній світ». - З якими труднощами довелося зіштовхнутися під час війни в Україні?
- Усе це, на мою думку, було закономірним продовженням початку війни у 2014 році. Я, як і багато інших українців, зіштовхнулася з багатьма проблемами на побутовому та психологічному рівнях. Відсутність продуктів у магазинах та аптеках, великі черги. Перший тиждень ми жили в підвалі. Постійний гул сирен, було не зрозуміло, що далі, де брати кошти на проживання, як довго це буде? Не вірилося, що це затягнеться на такий довгий термін. Було важко, коли поїхали перші російські танки по Оболоні. Та завдяки ЗСУ це швидко зупинили. Було важко бачити військових з автоматами, нескінченні втрати людей. Комендантська година, обмеження.
- Чи продовжуєте Ви свій професійний шлях за кордоном й зараз?
- Так. Я дуже вдячна своєму роботодавцю. Він піклується про українців з початку війни. Допомагає роботою, шукає житло. Для мене адаптування під нові умови було дуже важким і залишається таким упродовж 9 місяців. Коли я приїхала до Нідерландів вперше, для мене це стало якимось жахливим сном! Втомленість від дороги, розчарування, перші труднощі, поселення до Червоного Хреста, важкі історії людей, які втратили все, що мали. Ти в постійному стресі, а ще розумієш, що треба допомогти іншим. А потім – оформлення документів для роботи. У такі моменти дуже важко, хочеться додому неймовірно просто.
- Що б Ви побажали українцям чи, можливо, які б слова передали через наш журнал?
- Дорогі мої, українці! Я хочу побажати нам всім миру і скорішого повернення додому. Все, що з нами сталося, на жаль, вже не змінити, втрати не повернути! Ми завжди будемо вдячні тим, хто захищає нашу країну, пам’ятати кожного полеглого. Хочу подякувати кожному волонтеру також.
Україна – це не Європа, але і Європа не Україна! Багато в чому ми назначно попереду !
Бажаю нам усім миру, сил, терпіння! З Україною в серці! Слава Україні та ЗСУ! - ФБ: Юлия Кравченко
- Інстаграм: uliakravchenko5
- 096 846 43 92