Ми всі робимо помилки, іноді на життєвому шляху звертаємо не туди. Та які б стежки ви не обрали, Бог завжди виведе вас на вірний шлях. У нашому інтерв’ю
Ірина ГОДОВАНЕЦЬ ділиться своїм світобаченням та розповідає про те, як віра допомагає їй йти по життю.

• Вітаю, Ірино! Розкажіть нам, як почали свій шлях волонтера?
• У той день, коли я стала служителем Дніпровської християнської церкви в далекому 1998 році. Бо як служитель, так і волонтер ти опікуєшся іншими, дбаєш про них, та безкорисно допомагаєш.
  Але сучасним волонтером я відчула себе 24 лютого. Тоді прийняла рішення, що нікуди не поїду, не залишу людей, за яких несу відповідальність як керівник. Було нелегко, бо кожен день мій починався з того, що треба було добути все необхідне для роботи хостела, навіть туалетного паперу не було в крамницях. Знаєте, я вважаю, що війна добре проявила кожного з нас, активувала все, що було всередині. Знаєте, як тільки ти починаєш нести відповідальність за когось – страх вже не має сили. Саме це я відчула, коли почалася війна.
• Кому вдалося допомогти за цей час і ким опікуєтесь зараз?
• Як хостел, ми прийняли рішення з початку війни трохи знизити ціну. Пускали на проживання з тваринками, дітей селили безплатно, робили знижки. Був час, що заселяли усіх без грошей, тих, хто їхав з Харкова, Маріуполя.
  Потім власник хостела купив нашій церкві авто, щоб перевозити людей та гуманітарку, і почалися волонтерські мандри, до яких я вже долучилася особисто. Ніколи не думала, що така тендітна і ляклива жінка, як я, може бігати в бронежилеті під вибухами. Ми опікувались П’ятихатками Харкова, коли там трохи вщухли обстріли й нічого ще не працювало. Ходили квартирами, давали їжу, молилися і спілкувалися.
  З першого дня війни будівля церкви стала центром для переселенців, і через нас пройшло близько 3500 людей. Також допомагаємо на постійній основі військовим. Їздимо на деокуповані території. Ви навіть не можете собі уявити, що відчуваєш, коли немає зв’язку, інтернету, води, світла, газу, їжі. Це страшно! І постійні обстріли. Люди не знають, чиї вони, хто зараз прийде – наші чи вороги й коли це все скінчиться. Тому щоразу стараюсь обійняти й сказати: «Ви не залишені! Ви важливі! Вас пам’ятають! Господь з вами й ми тут з вами!».
• Як Ви все встигаєте робити? Поєднувати роботу, волонтерську діяльність та догляд за родиною?
• Є такий вислів в Біблії: «Не піклуйтеся про день завтрашній, бо завтра будуть свої клопоти. Кожен день має досить своїх турбот». Так і живу. Я ще, до речі, зараз закінчую університет у свої 46 років. Родина в мене – це донька, сестра, батько та кіт. Вони мене повністю підтримують, хоча я ж не всі пригоди їм розповідаю. У хостелі в нас прекрасний колектив, і я можу на нього покластися. Вони найкращі та сміливі. Планування звичайно допомагає, а ще вміння вчасно сказати «Ні» неважливим речам.
• Що допомагає Вам наповнюватися енергією та тримати внутрішній баланс?
• Чим би не займалася, де б не була, завжди пам’ятаю, що я – жінка! Головна людина в моєму житті – це я. Тому піклуюсь про свою душу і дух, ходжу до церкви вже 25 років. Не палю, не вживаю алкоголь, тікаю від негативних людей. Кращий спосіб для мене відновитися фізично – це просто побути на самоті вдома, виспатися, і щоб ніхто не чіпав. Дуже люблю СПА, море.
  Кожного дня читаю Біблію – це наповнює мене вірою, надією, вчить прощати та любити. Не маю ненависті та люті.
• Ірино, яким принципам життя Ви навчаєте свою доньку?
• Найкраще, що ми, як батьки, дали нашій донці – це дитинство в церкві та християнській сім’ї. Вона вже доросла, приймає власні рішення, та для мене нема більшої радості бачити мудру, сміливу, сильну, добру та з високими моральними цінностями дівчину.
• Ідеальна жінка, на Вашу думку, яка вона?
• У мене зараз одна асоціація з ідеальністю – це українка! Найвродливіша, смілива, мудра, сильна вірою і духом, незламна та дуже любляча! Вірна, в першу чергу, собі! Знає свою ідентичність, розкриває індивідуальність.

facebook: irina.godovanets.7
instagram: irina_god77