Багатодітна мама, яка опікується малюками Черкащини. Валерія ШИНКАРЬОВА дала нашому журналу відверте інтерв’ю щодо того, як переживає війну, які вдалося запустити соціальні проєкти та хто її надихає на досягнення цілей.

• Вітаю, Валеріє! Вже пішов другий рік війни. Розкажіть, як пережили ті страшні місяці, коли не розуміли, що відбувається?
• 24 лютого 2022 року я прокинулась від звуків вибухів у Києві. Дуже швидко зібралася і виїхала додому. Для мене в той момент головним питанням була безпека моїх дітей. Однозначно, ми обговорили разом з родиною, що залишаємося в Україні. Далі були онлайн фракційні збори та офлайн сесія Черкаської міської ради. Буквально за декілька днів прийшло розуміння, що потрібно діяти. Як депутат ЧМР почала збирати активних мешканців і спільно розшукували укриття і бомбосховища в районі залізничного вокзалу. Майже всі об’єкти були «законсервовані». Тож нам доводилося зривати замки, розчищати металеві конструкції, щоб можна було дістатися до входу. Почали мінімальне облаштування. Переді мною стало питання: що робити з дітками? Вони нудились в укриттях, а малюки спали у мам на руках. Це виснажливо. Оскільки мій бізнес – це приватний дитячий садок, я одразу сформувала на чотири освітньо-ігрові зони меблі, творчий і дидактичний матеріал, щоб дошкільнята відволікалися під час повітряних тривог. Для малюків надала дитячі ліжка з матрацами та постіллю у два укриття.
• Як пристосовувалися до нових реалій війни впродовж року?
• Розуміла, що потрібно було відновлювати бізнес. З 1 квітня вже працював мій дитячий садок Sova kid’s space. Весь персонал залишався в Черкасах, тож ми стартували у повному складі. Клієнтів майже не було, й справу почала, як кажуть, з «0».
  У травні я виступала на форумах про ведення жіночого бізнесу під час війни. Моя місія була – мотивувати, дати інструменти власницям дитячих центрів і садочків України відновлювати роботу в умовах війни. А у вересні вдалося відкрити ще два освітніх заклади в Черкасах.
• Окрім цього знаю, що Ви – одна з перших, хто почав впроваджувати «Хібукі-терапію» у нас в Україні. Що це за метод?
• Я почала шукати інноваційні методи психологічної підтримки дітей під час війни. Вивчати світовий досвід тих країн, які пережили катастрофи або воєнні напади. Так і довідалась про «Хібукі-терапію». Якщо узагальнити, то декілька етапів перевірок особистісних якостей, супервізій від фонду United Help Ukraine, відряджень на переговори до Польщі, безліч онлайн зустрічей. Результат – я стала регіональним куратором ізраїльсько-американського проєкту, маємо успішну реалізацію в Черкаському регіоні, і поки що є понад 500 українських дітей, які пройшли терапію і пропрацювали психологічні травми з песиком-обіймакою. Також у Черкаській області вперше запущено пілотний проєкт «Хібукі-школа», де відбулась імплементація в освітній процес песика Хібукі.
• Валеріє, Ви – мама п’ятьох діток. Розкажіть, як вдається тримати баланс у великій родині?
• Мої п’ять дітей. Всіх люблю, обожнюю, цілую та обіймаю. Кожен унікальний, має свою харизму і життєву позицію. Найстаршій донечці 17 років, а найменшому синочку – 4 рочки. Основне – це врахувати інтереси кожного у великій родині. Навчити дітей самостійності, відкрито спілкуватися з ними, вміти не тільки слухати, а й чути їх. Розгледіти й не оминути нахили, що дала дитині природа. Йти за нею та підсилювати її прагнення. Давати дітям спробу визначитися. Забезпечити логістику між домом, школою, позашкільними заняттями. Спільно проводити дозвілля з молодшими, старші дівчата вже самостійні.
  SOVA kid’s space
  м. Черкаси
  вул. Перемоги, 26
  067 757 53 05