Поки наші герої боронять країну на нулі, тил тримають українські жінки. Вони народжують наступне покоління та працюють на благо Батьківщини. У нашому інтерв’ю Марина ЧЕРНИШ ділиться своєю історією про те, як стала мамою, та розповідає, що сталося з нотаріатом за час війни.

• Вітаю Вас, Марино! Ви – дуже активна жінка: одночасно будуєте кар’єру та піклуєтесь про родину. Як все встигаєте робити?
• Хотілося б зараз сказати щось розумне та дати читачам практичний лайфхак, однак чесно скажу, що встигаю далеко не все. Навіть, якщо зранку розробила собі чіткий план дій, продумала всі пріоритетні завдання на день, ввечері розумію, що встигла не все. Та це цілком нормально, тим паче в наших реаліях, коли сигнал повітряної тривоги може розпочатися будь-якої миті та невідомо коли і як все це закінчиться. Я – звичайна людина, а не супер герой, тож не ставлю на меті встигнути все і навіть більше за 24 години. Лютий 2022 року вже довів, що плани не є сталими, пріоритетність завдань може швидко змінюватися, тому головне – швидко орієнтуватися в просторі та діяти. Звичайно, я намагаюся робити все від мене залежне протягом одного дня, але цілком нормально ставлюся до того, що можу дещо не встигнути.
• Що Вас надихає? Звідки берети сили на щоденні звершення?
• З самого дитинства мене завжди надихали люди та їх життєві історії. У кожного з нас настає момент, коли хочеться зупинитися, сховатися від усіх та нічого не робити, бо здається, ніби усі проти нас, й світла в кінці тунелю не буде. Саме в такі моменти ти дивишся навкруги, на людей, які тебе оточують, і розумієш, що в кожного з них були свої кризові моменти, але вони впоралися, піднялися та щасливі у своєму житті. З початком війни змінилися не лише ми, а й світ навколо нас. Коли на твоїй землі ворог і ти не розумієш, що взагалі в тебе буде завтра, сили з’являються самі по собі. Починаєш розуміти, що в тебе є сьогодні й немає часу для депресії чи бездіяльності. І люди в такі моменти надихають ще більше своїм спротивом ворогу, героїзмом, силою духу та віри, щирою любов’ю до рідної землі, нації. Ми, попри всі емоції, здатні об’єднуватися в єдине ціле задля досягнення спільної мети. На мій погляд, жодна книжка чи промова не здатні надихнути та мотивувати більше, ніж реальні історії людей. Хіба вас не мотивують історії наших громадян, які, рятуючись від війни, втративши майже все, наново відкривають бізнес, облаштовуються в нових реаліях та ще й допомагають нашій армії?
• Поговоримо про важкий рік війни. Як відкритий напад росії змінив життя Вашої родини?
• Важке питання. З одного боку, змінилося цілковито все, бо війна не може бути непомітною. Її жах, біль та втрати відчув кожен. А з іншого – життя моєї родини залишилось таким, як і було. Чому так? Бо сім’я для мене завжди була в пріоритеті, щоденні розмови з рідними та спільні свята. Попри те, що війна триває вже понад рік, мені все ще є кому дзвонити кожного дня та з ким зустрічати всі свята. Дякую за це нашим ЗСУ!
• Марино, а як щодо сфери бізнесу у Вашому житті? Наскільки юриспруденція зазнала змін з 2022-го?
• Почнемо з того що нотаріат – це не бізнес, для більшості моїх колег – це покликання, головна справа їх життя та невіддільна частина буття. З перших днів війни вони переймалися не стільки власним життям, скільки збереженням архівів та можливістю допомогти людям. Серед нотаріальної спільноти багато хто пішов на фронт, створив громадські організації для допомоги ЗСУ і громадянам та ще багато чого. Деякі з колег опинилися в окупації, але попри все намагалися допомагати іншим. Тому визначення слова нотаріус – то точно не про бізнес.
  Протягом 2022 року в нотаріату було чимало викликів: від ракетного знищення офісів та архівів, неробочих реєстрів, щоденної зміни законодавства до постійного відключення світла. Однак, ми довели, що можемо впоратися з усім, об’єднатися задля спільної мети та працювати в штатному режимі, навіть за умови віялових відключень електрики. З початком війни ранок в нотаріальних чатах починався з перевірки чи всі живі, з пропозицій допомоги та надання прихистку тим, хто виїжджав з окупованих територій. Згодом тематика змінювалася на пошук пального, опанування електротранспорту, переваги генераторів та роботи при свічках. І все це, попри цілодобове обговорення змін законодавства, розв’язання проблемних питань громадян, вивчення законів інших держав та багато чого іншого. Тому, з огляду на 2022 рік можу сказати, що нотаріат став єдиною родиною, змужнів, опанував купу нових навичок та знань.
• Знаю, що під час війни Ви народили дитину. Наша редакція вітає Вас з цією прекрасною подією. Скажіть, як наважилися на такий важливий крок у важкий час?
• До лютого 2022 року ніхто і не думав про війну та навіть уявити не міг, що таке можливо. Тож, коли вона почалася, я вже була при надії і єдине, що крутилося в голові – як врятувати дитину. Так, мені трохи більше пощастило, в порівнянні з жінками, які народжували в лютому під ракетними обстрілами. Їх мужність надихала мене місяцями, не давала впасти в депресію та підтримувала емоційний стан. Також мене заспокоювала несамовита та віддана праця наших лікарів, які відчайдушно боролися за кожне маленьке життя. Коли ти бачиш, що навіть під час війни народжуються діти, питання «чи ти готова до цього?» відпадає саме собою.
• Зараз усім мамам України неймовірно важко, за кожну з них болить серце. Як би Ви підтримали їх?
• Насамперед дівчатам слід зрозуміти, що вони вже не одні, і, як би важко зараз не було, за відсутності сталого життя чи розуміння, що буде завтра, для дитинки кожна мама – то вже цілий всесвіт. Можна багато про що говорити на цю тему і щось радити, але в кожної матусі свої життєві обставини та емоційний стан. Єдине, що лишається незмінним – це любов. Коли ти вперше чуєш своє немовля, обіймаєш його, відчуваєш запах – світ вже не здається таким ворожим та небезпечним. Тож я вірю, що любов матері здатна на все, а більшого малюкові інколи й не треба. Наразі в Україні працює безліч благодійних організацій, які здатні підтримати матерів, що опинилися у скрутних умовах: від психологічної підтримки до фінансового забезпечення. Тож, якщо хтось з мамусь потребує допомоги, не бійтеся просити її, говорити, що вам важко і ви з чимось не можете впоратися. Я вірю, що кожну з вас почують та обов’язково допоможуть, адже світ не такий вже і безнадійний.
• Наостанок, як гадаєте, Марино, у чому сила українців?
• Я завжди кажу, що сила української нації в нашому корінні та історії. Кожна подія, яка відбулася на території сучасної України, вплетена в ДНК тутешніх людей та дає нам змогу бути тими, хто ми є, нацією вільних, розумних та нескорених. Скільки б століть в нас не намагалися відібрати волю, мову, історію, весь цей час ми виборюємо право бути собою. Тож я вірю і знаю, що і цього разу ніхто не зможе відібрати в нас наше єство, бо бути українцем – це не лише мати синій паспорт з тризубцем, це стан душі, незламність духу і волі та нескінченна любов до Батьківщини.
  facebook: Марина Черныш