Через поезію можна спілкуватися зі всесвітом. У цьому впевнений поет та композитор Володимир ВОЛІКОВ. Про шлях у творчості, військовий досвід та майбутні дуети – у нашому інтерв’ю!
- Володимире, вітаю! Ви дуже різностороння людина: медик, військовий, поет, композитор. Скажіть, як все встигаєте і де берете сили?
- Тут ніякого секрету – я просто дуже люблю життя у всіх його проявах! І саме спрага до нього надає мені сили встигати все робити. Можливо, я спішу все спробувати, залишити свій слід та на щось вплинути. Але вважаю, якщо вже Господь дав мені таланти, то мій обов’язок зробити так, аби якнайбільше людей почули мою поезію та музику. Бо творчість йде від душі. Я так спілкуюся зі всесвітом, прихильниками, однодумцями, земляками.
- Ви зараз на фронті, воюєте за незалежність нашої країни. Розкажіть свою історію, як потрапили на війну?
- Коли почалася ця рашиська навала, я не зміг стояти осторонь. Тож сів і подумав, а чим можу допомогти рідній країні: воювати поки не міг, але стріляв тоді непогано (сміється). Та я вмію рятувати людей, і так сталося, що потрапив до одного батальйону спецпризначення. Два місяці ми пліч-о-пліч відбивали ворога, але більшість побратимів загинули під Авдіївкою, і нас розформували. Коли повернувся до Києва, пішов у добровольчий батальйон бойовим медиком й працюю у двох напрямках. Перший – сумісно з Національною медичною палатою України виїжджаю у гарячі точки, забираю поранених у шпиталі. Другий – викладаю тактичну медицину для парамедиків та бійців, бо на полі бою найголовніше – це самопоміч.
- Володимире, поговорімо про Вашу творчість. Де берете натхнення? Як у Вас народжуються вірші?
- Сили й натхнення мені дає природа. Коли я відчуваю цей зв’язок, то повністю перезавантажуюсь, відпочиваю та поповнюю внутрішній баланс. Коли ж мої емоції переповнюють мене, то найкраще рішення – відобразити їх на папері у вірші. Іноді буває такий стан, коли просто необхідно щось написати, передати думки з голови у світ. Я порівнюю ці моменти зі своєрідною медитацією: ти наче тут і зараз, але думками високо й далеко. Ось тоді через мене й починає литися музика, вірші, рими… Це важко описати насправді, але додам, що по закінченні відчуваєш полегшення. Ніби виконав свою місію. Творчість не дає душі зачерствіти.
- Коли взагалі зрозуміли, що маєте талант до поезії?
- Знаєте, мій найперший вірш був написаний у 5 років. Він був кумедний, про їжачка, але з римою там все було добре (сміється). Це вже потім, у зрілому віці мене навчали колеги й однодумці корисним технікам. Моя поезія почала подобатися не лише знайомим, а вже й професіоналам. Та до моменту, коли я наважився представлятися автором віршів, пройшло чимало часу, випробувань і тисячі рим. А, мабуть, головною подією на цьому шляху було знайомство з метром нашої справи – Юрієм Рибчинським. Коли він прочитав кілька моїх робіт і таки назвав мене поетом, я зрозумів, що маю тепер це право. Це була найвища похвала!
- Над чим працюєте зараз? Чого очікувати Вашим шанувальникам найближчим часом?
- Нещодавно разом із заслуженою актрисою України Оленою Хижною ми записали дует й зняли кліп на мою пісню «Тепла ніч». Роботу вона виклала на свою офіційну сторінку. І у мене готовий ще один текст для майбутніх колаборацій. Є ще пропозиція від талановитої співачки з Полтави – Наталії Шевченко про майбутній дует. Зараз займаємося обробкою моїх віршів, аранжуванням.
Зараз досить важкі часи, тож я максимально завантажую себе роботою і творчістю, аби просто не з’їхати з глузду. Бо коли ти бачиш все жахіття фронту й повертаєшся у «мирне» місто, дуже важко пристосуватися до цих умов. - Наостанок – що б Ви сказали українкам напередодні всесвітнього дня жінок?
- Знаєте, я у захваті від наших українок, бо такої мужності й відваги не бачив навіть у деяких чоловіків. Тож з такими жінками ми завжди будемо непереможні! Ви – наші берегині, дякую вам! Бажаю усім нам переможної весни та мирного неба!
ІДЕ ВІЙНА
Іде війна. Минає рік.
Лише у снах цвіте калина.
Дитячий плач, жіночий крик
І кілька слів: «Ваш син загинув».
Минає рік. Та кожен день
Я пам’ятаю до хвилини!
Де цілий світ – це лиш мішень.
Де звик давно до слова «гинуть».
Де вічний лютий! А весну
Безжалісно чавили танком!
І мати пісню голосну
Не заспіває вже на ґанку.
Минає рік. Іде війна.
Звернуся тихо я до Бога:
Нехай іде до нас Весна!
Й несе з собою Перемогу!
Воліков В. 20.02.2023
youtube.com/@Alessandro3554
facebook:vladimir.volykov
@vladimir.vilykov