У житті варто дотримуватися правила літака: «Щоб допомогти людині, яка поруч з тобою, спочатку одягни кисневу маску на себе». У цьому впевнена психологиня Олена СТУПНІЧЕНКО. Про професію життя, психологічну напругу в Україні та віру у краще майбутнє – говоримо у нашому інтерв’ю.
- Вітаю, Олено! Поділіться, будь ласка, Вашою історією. Чому обрали професію психолога?
- Мій шлях психолога розпочався ще зі шкільної парти. Саме тоді прийшло усвідомлення, що моєї життєвої енергії буде достатньо, щоб допомагати людям, які цього потребують. І відтоді я задала собі ціль.
Бажання розвиватися в психології поєдналося з життєвим поворотом під назвою «вчитель початкових класів». Так, я ще встигла отримати вищу освіту у сфері педагогіки та вирушити далі. З того моменту я неперервно працюю з дітьми, а це вже більш як вісім років.
Освіта психолога – це міцний фундамент на шляху мого професійного зростання. Я це чітко розуміла, тому для мене було важливим здобути ступінь магістра у сфері психології. Але паралельно я постійно шукаю шляхи для нових знань та досвіду, адже саме завдяки йому, я можу якісніше надавати психологічну підтримку людям. - Війна, на жаль, перевернула життя кожного українця. Знаю, що Ви активно допомагаєте людям. Розкажіть, з якими проблемами найчастіше до Вас звертаються зараз?
- Сьогодні життя всіх українців розділилося на «до» та «після». З перших днів війни я почала активно шукати свою нішу, в якій можу бути корисною та допомагати людям. Зараз впевнена, що точно її знайшла, адже з командою змогла допомогти більше ніж пів тисячі дітям та дорослим. Тепер моє «до» – це робота з адаптацією, налагодження атмосфери в дитячому колективі та сім’ї, готовність до батьківства, пошук цілей та «правильних» виборів, психологія корпорації.
Але вже настало неочікуване «після», до якого неможливо бути готовим, лише залишається адаптуватися та мобілізуватися. Тепер моя робота полягає в допомозі з тривожністю, енурезами, страхом смерті та втратою близьких. З перших днів війни ці прояви з’являються у дітей та дорослих, і моя задача якнайшвидше надати психологічну допомогу. - Які техніки використовуєте на своїх консультаціях?
- З дітьми я найчастіше займаюся арт-терапією (в багатьох діток з’явилося бажання малювати, використовувати яскраві фарби та блискітки, щоб хоч якось прикрасити похмурі та сумні дні), проєктивними методиками та використовую різноманітні інструменти для роботи. Для дорослих дієвим методом, яким я користуюся, є метафоричні асоціативні карти. Вони допомагають швидше виявити проблему та проговорити шлях її вирішення.
- Хочу поговорити особисто про Вас, Олено. Що допомагає тримати себе в руках?
- Попри усі трагічні події, продовжую працювати над собою. Зростаю як лідер, як людина, яка не боїться брати на себе відповідальність, як соціально активна особистість. Ці всі риси загартовує моя посада – керівник приватного дитячого садочку Sova kid`s space. Розвиток подібного закладу під час війни – це ще той виклик. Адже яскраво прослідковується емоційна напруженість, постійна невизначеність перед завтрашнім днем та страх майбутнього, які є і в діток, і в батьків, і в колег. Нині такі «емоційні гойдалки» є нормою, тому важливо правильно направляти та підтримувати емоційну стабільність.
Також я стала ще більше читати, малювати, знайомитися з новими людьми, і зовсім перестала боятися невідомості. Раніше мене дуже надихали подорожі, але сучасні умови диктують свої правила, тому зараз я вчусь лише вчасно змінювати середовище, щоб не перегоріти. - Олено, яких головних правил життя Ви дотримуєтесь?
- Я знаю, що буде перемога; я знаю, що все погане проходить, і це пройде; я знаю, що варто боротися, і за що варто боротися; я знаю, що потрібно дарувати іншим добро та любов, навіть якщо деякі люди не вміють її приймати. У цьому і є цінність кожної людини.