Починаючи з 24 лютого гостя цього випуску виходить в ефір у соцмережі, аби підтримати українців у ці нелегкі часи. Вона надає спокій, зміцнює психологічний стан людей та допомагає їм віднайти власні ресурси, які через страшні події люди часто просто не бачать. До вашої уваги бесіда з Марією ЛЯШЕНКО, ментором, коучем, засновником Центру підготовки практиків емоційного імунітету та потенціалу людини (2022), консультантом у питаннях сімейного, емоційного та духовного благополуччя у Polskie Stowarzyszenie Misji Europejskich, співзасновником Онлайн-школи відношень Івана та Марії Ляшенко «Щастя є» (2017).
– Пані Маріє, сьогодні говоримо з Вами чи не про найголовніше в житті людини. Доступ до своїх найважливіших ресурсів у важкі часи. Які будуть Ваші рекомендації стосовно першого кроку у цьому пошуку?
– Перший та головний крок – це намір зрозуміти, які саме ці наші ресурси, у чому вони. Найпершим потрібним для нас є емоційний ресурс та інтелектуальний, аби зустрічати проблеми й вирішувати їх. По-друге, ми повинні зрозуміти, що усі ці ресурси нам доступні тут і зараз. Правда ж в тому, що для пошуку нам треба зупинитись та знайти внутрішній спокій. В нас із вами є дуже хибна думка, що в непрості часи неможливо не турбуватись. Але ж турбуватись нормально, проте саме такі стани не дозволяють нам бачити власні ресурси. Це наче бурхлива вода, скрізь неї нічого не видно. Коли ж наша «вода» спокійна, прозора, ми дуже добре бачимо, що потребуємо, що маємо, до кого можемо звернутись по допомогу, а може й навпаки, комусь можемо допомогти. То ж перший крок – це розуміння, що саме спокій душевний – це ключ до всіх наших ресурсів, і його можна досягти навіть у таких обставинах.
– Припустимо, що з Вашою допомогою людина розкрила свої ресурси, фактично побачила їх. Як бути зі страхами невпевненості у собі?
– Якщо подивитись на дітей, ви не побачите в них невпевненість, якщо ми самі їм її не дали. У дорослих невпевненість – це лише думки та почуття, але це не є ми самі. Ми не є наші думки та емоції, ми ті, хто може це спостерігати . І якщо людина помітила, що відчуває себе невпевнено, варто нагадати правду про себе. Про те, що ми створені для життя в любові, радості, небайдужості, інтуїтивності… Це усе ми, це про нашу сутність. Ми можемо абсолютно усе, варто лише пригадати ці заводські налаштування. І українці, як ніхто інший знають, що ми здібні набагато більше, ніж думаємо. Пригадайте, рік тому ми навіть не уявляли, що здібні на такі подвиги. Але впорались. Допомагали, віддавали останнє, працювали, захищали, рятували тощо. Тобто ми тільки думали, що не здібні, а то були лише наші думки. Це не була правда про нас. А тепер подумайте, на що ще ми здатні.
– Знецінення власного «Я», своїх можливостей. Які методики у даному випадку Ви використовуєте у практиці?
– Якщо привести людину в цей світ потребувало б якихось методик, то кожна мама б повинна була отримати докторську з психології. Але так бути не може. Тому мова не про методики, а про внутрішній стан у взаємодії з нашею природою. Коли ми думаємо неправильні думки, не є в єдності з природною нам любов’ю, то починаємо відчувати себе погано. Це фізіологічний рівень знецінення власної сутності. Але ж ми та душа, яка створена для мудрості, радості, креативності, аби через нас світ отримував щось добре. Коли ми себе знецінюємо, думаємо недостатньо добре про себе, то змінюємо лише сприйняття власної цінності та цінності інших людей, і це впливає на те, що виходить у нашому житті. Адже сама наша цінність незмінна. Тож не слід слухати думки, що знецінюють нас… Є лише єдиний шлях бути собою – бути присутнім у своєму житті, а не в своїх думках. Це про життя тут і зараз.
– Розкрийте питання боротьби з обставинами. Адже вони грають не останню роль у процесах.
– Існує два аспекти в людській природі – боротьба з обставинами та саме життя. Обставини, які вже є, не можуть бути іншими через причинно-наслідкові зв’язки. І коли ми розуміємо це, то не боремось з ними, а беремо максимум від своїх ресурсів та прикладаєм туди, де зможемо полегшити свій стан у якійсь ситуації. Коли ж ми боремось, то заводимо себе у стрес, через який не бачимо ті самі ресурси. Боротьба – це також звичка, яка руйнує нас. Але наголошу, що усі погані емоції, важкі почуття – все це є запрошенням до себе справжнього, до внутрішнього джерела життя.
– Ви нерідко говорите про панічні атаки. Що найголовніше варто розуміти людині у такому стані?
– Симптоми панічної атаки проявляються тоді, коли наш мозок плутає небезпеку зі спогадами про небезпеку. Панічні атаки також відбуваються через наші думки. Якщо людина чітко розуміє, що є реальністю, а що є думками, симптоми ПА дуже легко відступають, коли ми зачекаємо, доки тіло виведе речовини стресу. Якщо ж ми додаємо гормони стресу у багаття ПА, ситуація може бути непередбачуваною, адже ці гормони дуже шкідливі для нашого організму. Тобто варто вмикати свідомість, впевнитись у тому, що ви в безпеці, а потім сісти, заспокоїтись, прийняти цей стан та прожити його, розуміючи, що це лише наслідок спогадів минулого, думок, а не теперішньої реальності.
– Ми знаємо, що Ви особисто не легко пережили події річної давності. Впевнені, що людям потрібні не лише Ваші поради, а й особиста історія. Поділіться, будь ласка.
– 24 лютого я прокинулась від дзвінка своєї доньки, яка намагалась дістатись Бучі, доїхати до свого нареченого. Але ми навіть не підозрювали, що там вже відбувалось. Коли ж наступного дня батьки нареченого поїхали за моєю донькою, до Києва повернутись вже було неможливо. Буча була взята ворогом. Це був важкий шлях, та на щастя їм вдалось втекти від боїв на захід України. Час потому донька вирішила повернутись до Києва та одружитись зі своїм коханим. Хтось скаже, не на часі, я скажу, що на часі жити. Ми зробили велике свято, чим навіть підтримали маленький бізнес, бо багато чого замовляли саме в українських підприємців. Пам’ятаю, як за 20 хвилин до церемонії скінчилась тривога. Це було справжнє диво, що нам вдалось відсвяткувати таку подію спокійно, без подорожей до бомбосховища.
– На останок. Пані Маріє, питання про вміння радіти своїм досягненням. А це, як кажуть фахівці, окреме мистецтво. Якими будуть Ваші коментарі стосовно цього?
– Знов повертаю нас до дітей. Подумайте про те, як легко вони радіють. То ж, це наші природні здібності. Пройшовши якийсь шлях, отримавши гарний результат, нам слід радіти, це надає сил. Так ми відчуваємо вдячність за життя, за себе в цьому житті. Нам потрібно дозволити собі радіти, бо це є здоровий спосіб життя. У житті дуже багато чого прекрасного, і завдяки нам воно множиться. Думайте про це кожного разу, коли думками знецінюєте свої досягнення та не проявляєте радість про свій прогрес.
Якщо ми живі, ми є у цьому житті, значить, у нас є все, аби впоратись з тим, що приходить в наше життя. Людині здорово жити не в думках, а в реальності. В якій живуть поряд наші діти, батьки, кохані, сусіди тощо. Нагадаю, ми можемо бути лише у двох місцях, або у справжньому житті, або в думках, третього місця нема.
Найпростіше, що ви можете зробити, прислухатись до себе та відповідати на питання: чого я потребую зараз, що я можу зробити для себе, щоб почувати себе краще. Повірте, наша душа вже має правильні відповіді. Наше тіло мудре, воно втомлюється, щоб нас зупинити, аби ми подбали про себе. Повертайтесь до своєї душі, там зв’язок із джерелом життя. Дозвольте собі радіти доброму в житті, дякуйте йому та собі. Добрі думки – це шлях до світлого стану душі, навіть коли обставини темні.
Fecebook: masha.lyashenko
Instagram: @liashenko_maria
https://YouTube.com/c/happylifeonline
https://mashaliashenko.com
Центр подготовки практиков:
https://3center.org
Благотворительный проект «Рука допомоги»:
https://helpinghand3p.org/