Жіночі історії не перестають нас дивувати. Українки продовжують робити нові й нові кроки на шляху до власного успіху та підтримки оточуючих.
Сьогодні ми поділимось з вами бесідою з Кристиною ГІРІНОЮ. Вона жінка з багатьма можливостями та досягненнями, які майже повністю змінила на допомогу українцям. Маючи бізнес, хобі, сім’ю та роботу, наша гостя вчиться на психолога, виконуючи нерідко роль медіатора.

– Пані Кристино, вітаємо Вас на сторінках нашого видання. Сьогодні хочеться говорити про актуальне. Як Ви себе відчуваєте у цей непростий час?
– Мужньо. Я Відчуваю себе саме мужньо, бо інакше не можна. Це в більшості стосується саме моєї третьої освіти психолога. Завдяки тому, що я відчувала на початку повномасштабного вторгнення, зрозуміла, що маю вирішувати питання стосовно своїх станів через навчання. На жаль, війна спонукала мене отримувати цей досвід. Бо усі ми залишились на одинці морально. Ми не розуміли, що відбувається, і як іти далі по цьому житті. Тому скажу так, мені сьогодні досить спокійно завдяки професії, яка обрала мене.
– Ви наразі займаєтесь ще й юриспруденцією. Розкажіть детальніше про свою професію та напрямок діяльності.
– Юриспруденція – це моє хобі, я приділяю їй увага вже понад 16 років. Я працювала колись в агенції нерухомості, тому повинна була вивчати закони і діяти згідно з ними. Моя перша освіта – менеджмент організації, але я не знайшла себе у цьому напрямку. Тому у 2009-му відкрила власну агенцію нерухомості, що потребувало, авжеж, знання законів. Я повинна була глибше зануритись у законодавство. Саме через те здобула освіту юридичну, а після відкрила й власну юридичну агенцію. На сьогодні дуже актуальні запити серед моїх клієнтів про шлюб, розірвання шлюбу, питання з нерухомістю, спадщини тощо.
– Ви щаслива дружина, донька, мама, успішна бізнес-леді. Що мотивує Вас усе встигати?
– А я не встигаю (сміється). Бо жертвувати дітьми, чоловіком, батьками – не можна, тому жертви лише особисті. Але звернусь знов до психології, вона відрегулювала моє відношення до себе, до подій, оточення. Я зрозуміла, що просто неправильно обирала пріоритети. Тому наразі я досі нічого не встигаю, але спроможна ставитись до цього спокійно.
– Давайте детальніше поговоримо про психологію.
– Я з дитинства цікавилась психологією, але детально її не вивчала. З повномасштабною війною усе стало на місця. Сьогодні до мене звертаються люди з проблемами, які я повинна допомогти вирішити безболісно, тому обрала напрямок діяльності – медіатор. Аби вирішення конфлікту для сторін було легким.
– Ви виховуєте двох дітей з доволі великою різницею. Які поради дасте жінкам, які планують стати мамами?
– Знаєте, я зрозуміла, що у кожної мами є моменти, які вона не має права проґавити. Це моменти, коли вона повинна бути мамою, усе інше варто відкласти. Моєму молодшому синові майже три роки. І я зрозуміла, що не натішилась їм у цьому віці. Тому, не втрачайте час. Стосовно старшої дитини, доньці 16 років. Скажу відверто – бути мамою підлітка дуже складно. Але ж усі ми були юними, тому варто ставитись з повагою до дітей. У такому віці необхідно трішки відпустити дитину, дати їй волю та зрозуміти, що вона вже доросла та самостійна. Проте необхідно завжди бути поруч.
– Сьогодні ми часто говоримо про воєнний час, хочемо дізнатись Ваші особисті поради з приводу того, як не зважати на стреси, проблеми, відчай тощо. Чим ми можемо допомагати самі собі?
– Я можу поділитись власним досвідом. У будь-якому стані: страх, біль, відчай потрібно рахувати, буквально рахувати хоча б пальці на руках. Саме так мозок перемикається на іншу справу, тобто емоції вже не спрацьовують. В такий спосіб, досить легкий, ви за кілька секунд повністю змінюєте свій стан. Це дуже дієва вправа.
– Після Перемоги у Вас буде дуже багато роботи. Що б Ви побажали читачам сьогодні, та до чого закликатимете українців після нашої Перемоги?
– Побажання лише про Перемогу. Стосовно після, я закликаю усіх до єднання. Якщо людина сама по собі живе, вона не здатна на якісь великі справи. Але якщо є єднання з іншими людьми, ми зможемо досягти найвищого ступеня нашого розвитку. Так ми зможемо підтримувати один одного та, власне, будувати міцну європейську державу. Авжеж, багато хто з нас зневірився, проте віра та надія помирають останніми. Я сподіваюсь, що люди зрозуміють, що таке єдність та цілісність, та до чого ми зможемо із цим прийти.