Дорогі друзі!
Війна занурила життя мирних українців у постійний стрес і тривогу: вони хвилюються, чи повернуться діти живими зі школи, чи не влучить ракета в їхню домівку, чи не загинуть на фронті чоловіки, брати й батьки, чи, зрештою, самі вони переживуть війну. І в такому внутрішньому стресі ми всі живемо уже рік…
І все ж, попри хвилювання, життя триває – чоловіки працюють або захищають свій дім, жінки готують дітям їжу, в’яжуть шкарпетки військовим, гуляють у парку і купують подарунки. Українці продовжують свій бізнес і розвиваються. Хтось на звичному місці, а деякі навіть на чужині знайшли в собі силу та хист побудувати справи з нуля і довести всім, що ми – сильна і незламна нація.
Українці продовжують жити, бо інакше не вміють!
Зціпивши зуби, стримуючи сльози, зберігаючи глибоко у серці всю свою материнську ніжність, ми повинні бути сильними і маємо бути прикладом для інших.
Пам’ятаю свої сумніви рік тому. Як жити, що робити зі своїми проєктами, які роками створювала з командою? Як вести далі бізнес, як будуть його вести мої партнери? Була невпевненість, був страх – за себе, за рідних, за своїх колег, за всіх тих, з ким разом створювали і розвивали MILLENIUM. Але я вирішила ризикнути. І сьогодні впевнено можу сказати, що не помилилася. Більш того, можливо для когось навіть стала поштовхом до дії.
Я рада, що сьогодні зі мною моя команда, що більшість постійних партнерів теж лишилися. Більш того, нам вдалося не лише втриматися, а й зробити новий виток нашої справи. Враховуючи час та нинішні реалії, ми створили нові проєкти, в яких розповідаємо про долі наших земляків під час воєнного лихоліття. Також українки діляться своїми історіями успіху у нових реаліях. Так, сьогодні ми змушені видавати електронну версію журналу, але це аж ніяк не відобразилося на чисельності нашої аудиторії та інтересу до видання. Українці розвивають свій бізнес, а ми розповідаємо про їх життєві історії, надихаючи тих, хто ще не знайшов у собі сили або можливості піднятися і стати сильним. Більш того, наприкінці минулого року нам вдалося навіть зібрати ваш улюблений Bussines CLUB і мали шалений успіх і щиру вдячність наших гостей з усієї України.
Особливі слова хочу сказати на адресу наших жінок. Українки ще раз довели, що сильні, вперті, цілеспрямовані та здатні гори перевернути. Особливо, якщо дім або рідні у біді.
Українським жінкам під час війни належить лідерська роль, вони навчилися жити, працювати, залишатися гарними дружинами і люблячими матерями. Там, де звучить «треба», українка вже знає «як». Вони стали справжніми берегинями, які тримають у своїх руках економіку держави, поки чоловіки зі зброєю гонять окупанта.
Я бажаю, щоб кожна жінка дочекалась свого чоловіка, сина, брата чи батька додому. А вдома вже буде порядок, бо жінка тримає його у своїх тендітних і сильних руках.
Вірю в кожну українку, вірю в перемогу України!
З повагою, Людмила Акименко