• Пані Олено, скажіть, чи Ваш досвід роботи та професія дозволяють реагувати на війну більш стримано?
• Насправді все навпаки, бо найголовніший інструмент психолога – це емоції. І саме уміння користуватися усією гамою відчуттів робить нас здоровими в розумовому плані та щасливими. Навіть більше, деякі мої колеги набагато складніше реагують на війну, ніж у люди, не причетні до науки психологія. Вони приходять до мене на консультації й ми разом шукаємо вихід зі складаної емоційної ситуації. Я теж ходжу до інших психологів, це нормальна практика. Ми усі живі люди.
• Війна змінила усе навколо. Розкажіть чи змінилося Ваше світобачення за ці важкі 11 місяців?
• Знаєте, досить складно відповісти на це питання, бо у мене відчуття, що усе життя готувалася до цих важких подій. Так склалося, що за кілька років до війни я почала будувати кар’єру у міжнародному коучингу та психології. І зараз ці знання допомагають мені підтримувати чимало людей. Я навчаю клієнтів сфокусуватися на дійсно потрібних речах та розставити пріоритети. Бо без цього у війну можна втратити себе.
• Поговорімо про можливості. Чи слушний час зараз для розвитку та пошуку свого нового «я»?
• Думаю, що зараз саме такий момент, коли в тебе нема інших варіантів, ніж змінюватися. Обставини вимагають. Мільйони втратили домівки, роботи, бізнес. І тепер мають шукати нові можливості для подальшого розвитку. Тут не підійде фраза «колись потім, у більш вдалий час», бо треба щось вирішувати моментально.
  Щодо мене, то на початку повномасштабної війни пережила чималий шок, а потім – професійний ступор. Та все ж, змогла подолати цей бар’єр і зрозуміла, зараз моя робота – неймовірно важлива. Я маю допомагати людям у такий важкий час. Професія психолога – це мій вибір душі, тож просто не маю права здатися. Я записалася у різні волонтерські проєкти й продовжую поєднувати їх зі своєю практикою.
• З точки зору психології, як можна налаштуватися на позитив та взяти у руки своє життя?
• Зараз те, що може діяти – це коротке планування. Тобто будуйте плани на невеликі відрізки часу. Невизначеність й тривоги – вони вбивають наше психологічне здоров’я. У таких випадках на поміч приходить ось таке планування. Поставте собі питання:
  • що мені важливо у цей період часу;
  • що я можу для цього зробити;
  • на які кроки варто розбити досягнення цілі;
  • що чи хто мене може підтримати у цей період часу.
• Усі війни закінчуються, але наслідки будуть жити з нами довго. Які поради дасте читачам, аби «вижити» у післявоєнний період?
• Це досить широка тема для дискусії, але скажу те, що постійно говорю своїм клієнтам – не чекайте на потім, бо чим більше ти «на паузі», ти більш зростає тревога. Наш світ зараз дуже непередбачений. Нас готував до цього Ковід, а тепер війна вчить виходити із ілюзій та почати жити тут і зараз. Ви маєте розуміти, що наші звички та стратегії формуються просто зараз. Не буде ніякого потім, треба себе підтримувати й любити у цю хвилину, щоб мати змогу ділитися цим з іншими. Навчитеся жити з війною навколо, то й внутрішня – завершиться.
• Негативний досвід тягне за собою баласт не пережитих емоцій. Чи є якісь поради, як безболісно прожити такий період?
• Якщо ви гадаєте, що якось «не так» реагуєте не події, що відбуваються за вікном, просто викиньте ці думки. Маєте розуміти, у нас немає досвіду переживання війни. Усі ці емоції переливають за край і це нормально. Набагато гірше, коли людина відмовляється від радості, посмішок, щастя, бо війна. Ні в якому разі не забороняйте собі відчувати теплі й позитивні емоції. Адже це той самий ресурс, завдяки якому ми взагалі можемо щось робити у цьому житті. Тож, я дуже раджу зараз усім нам підтримувати один одного, не відмовлятися від допомоги.

Instagram:
@tvoya_psychologistika
t.me/psychologistika
mssg.me/psychologistika