Перейти до панелі інструментів
миллениум

Вона – закохалася в Україну, а він – у неї. Подружжя Арджеванідзе переїхали з Грузії у нову країну 5 років тому. Тут звели дім, наповнений родинним теплом та підтримкою усіх навколо. У нашому інтерв’ю з Анною та Шотою дізналися, як вони переживають війну, чому не виїхали за кордон та як надприродні сили допомагають їм робити добро людям. Про все це – читайте далі!

Нашим читачам буде цікаво почути історію Вашого кохання. Як Ви зустрілися?

Шота: Насправді нас познайомила подруга Анни. Я тоді займався перукарською справою і вона прийшла до мене на запис. Згодом привела до мене і саму Анну. Ось тоді я й закохався у мою майбутню дружину.

Анна: Не знаю, чи була це доля, чи кохання з першого погляду, але неодмінно у нашій зустрічі було щось магічне. Тоді я дуже сильно хворіла, не могла ніяк одужати, а після того, як Шота підстриг мене – всі недуги зникли. Наше кохання зцілило мене. І у якості секрету скажу, що саме він першим зізнався мені у любові.

Шота: Так, ми дуже довго гуляли разом, спілкувалися, а за 9 місяців – одружилися. Маємо вже чотирьох діток. А цієї осені відсвяткуємо наш 15 ювілей.

Поговорімо про війну. Скажіть, настільки сильно змінилася аура українців? У якому стані люди взагалі?

У жахливому енергетичному стані. Всю цю ситуацію можу описати одним словом – це трагедія. Та я дуже пишаюся нашим народом, тим, як ми тримаємося, кричимо про всю ту несправедливість, що коїться під нашими вікнами. Ми не схилимо голову піді тьмою, а боротимемося до кінця. У кожного своя доля, хтось – йде з цього світу, а хтось – має розв’язувати усі ті проблеми, що війна скинула на наші голови. Не одне покоління буде переживати увесь той біль, який маємо у серцях. Я давно казала, якщо війна не закінчиться до березня цього року, то триватиме ще дуже довго. Та маю надію, що усі разом зможемо зігріти один одного, підтримати у найскладніші часи та відновитися.

Анно, скажіть, як змінилося Ваше життя за останній рік?

Зараз у Києві, вважаю, більш менш все стабільно. А у ті перші дні війни ми з родиною прожили у підвалі. Було холодно, страшно й темно. Впевнена, напад росії дуже вплинув на усіх киян, бо забути штурм твого міста неможливо. Крається серце за Ірпінь, Бучу, Гостомель… Ми втратили там дуже близьких друзів. Розуміння, що ти більше не будеш сидіти з ними за одним столом просто вбиває. Дуже важко психологічно. Та весь цей час ми з родиною підтримували один одного. У нашу квартиру запросили 18 людей, усіх, кого змогли розмістити. Були навіть дві собаки, три кішки та один щур. Усі разом переживали найстрашніші моменти. Додам, що ми не покинули кордонів України, лише на кілька місяців відвезли дітей на захід. І повернулися у рідні стіни. Зараз ми дозволили їм ходити у школу, бо життя триває, проходить повз нас. Ніхто не захищений від нещасного випадку, на жаль. Так, дуже нервуємо за них, але молимося за їх здоров’я. Щодня ставимо свічки за чотирма стихіями, та просимо вищі сили про захист нашої України.

Я б хотіла Вас привітати із народженням четвертої дитини. Скажіть, як наважилися на вагітність у війну і яке ім’я подарували донечці?

Дякую за ваші слова. Насправді це досить незвична і зворушлива для нас історія. Так вийшло, що я завагітніла та народила у війну нашу четверту доньку. Пологи почалися досить стрімко, був лише 7 місяць. Ми негайно поїхали до лікарні, та ніхто не очікував, що наша донька захоче так швидко побачити світ. За її життя боролися не два, й навіть не три лікарі.
Під ракетними обстрілами, наша крихітка з 5-го пологового будинку Києва потрапила в реанімацію Охматдит із вагою всього у 840 грамів. Та не дивлячись на обстріли, де під час кожної повітряної тривоги, персонал відділення спускає всіх дітей реанімації з обладнанням у підвал й проводить там лікування, Адріану вдалося виходити. Ось як ми її назвали. Тож дуже хочеться висловити особливі слова подяки:

Ніконовій Ларисі Василівні (завідувачка відділенням інтенсивної терапії новонароджених),

Максаковій Ірині Сергіївні (завідувачка відділення хірургії новонароджених та лікарка, яка нас оперувала),

Старенькій Світлані Яківні (завідувачка відділенням інтенсивного виходжування та ранньої реабілітації дітей з перинатальною патологією; це лікарка, яка виходжувала нас після операції та реанімації).
Адріана цілих чотири місяці пробула у стінах пологового. Дуже багато медиків зробили все, аби зараз ми з родиною могли тримати її на руках. Знаєте, як кажуть – руки Бога на землі. То цей вислів саме про медиків лікарні Охматдит.
Той період був досить складним для мене, та не дивлячись на це, я не опустила руки. Дякую своїй родині, чоловікові й трьом старшим дітям. Вони у нас найкращі.

Чотири дитини – це неймовірно. Молодша – ще немовля, а от чим займаються старші Арджеванідзе?

Наша старша – дванадцятирічна Ангеліна, яка, до речі, народилася восьмимісячною. Зараз росте прекрасною красунею. Вона у нас велика розумниця, мамина помічниця. І, скоріше за все, продовжить мою справу.
Давид – спортсмен. Так сталося, що наш другий малюк народився із вродженою клишоногістю. Ми досить довго лікувалися, цілий рік накладали гіпс. Зізнаюся, лише мої надприродні сили допомогли мені справитися із тим болем, який я бачила в очах сина. Медики казали, що він не вилікується, але ми побороли цю хворобу. Зараз Давид дуже сильний хлопчик, займається боксом. Раніше ходив на танці й футбол.
Леон – це та дитина, яка змінила наше життя. Рівно за рік, після його народження, мене запросили на міжнародну битву екстрасенсів в Україні. А перемога у проєкті стала такою собі нагородою мені й моїм рідним за те, що я боролася за честь Грузії й вимушена була залишити немовля на руках Шоти на три місяці. Але усі ці події показали нам іншу сторону життя, прекрасну землю й неймовірний народ.

Контакты Анны
Website: ardzhevanidze.com
Instagram: anna__ardjevanidze
Администратор Яна +380 97 157 61 79
Youtube : Анна Арджеванидзе
Администратор Дарья +380 97 797 97 93

Контакты Шоты
Instagram: shama_ardjevanidze
Youtube: Шота Арджеванидзе
Администратор Яна +380 50 209 96 45

Зв'яжіться з нами

Наші менеджера проконсультують вас за всіма питаннями