Перейти до панелі інструментів
миллениум

СОЛОМІЯ ГАНУЩИН. ПОГЛЯД НА СЬОГОДЕННЯ

Із Соломією ГАНУЩИН ми вже знайомили вас торік. Але справи сьогодення знову звели нас за спільним столом та цікавою бесідою. З надзвичайною жінкою, бездоганним фахівцем своєї галузі та щирою українкою говоримо сьогодні про ковідну історію, яка сколихнула світ. Власна думка, розумний аналіз, відверті відповіді та добрі слова побажань чекають на вас від чарівної Соломії.

– Соломіє, психологія націй сьогодні змінилась, і, напевно, назавжди. Які саме зміни Ви відчули на собі за останні кілька місяців?

– Ви поставили важке питання. Тож домовимося, що відповідаючи, я спиратимусь здебільшого на власні спостереження та чуття. У своєму становленні нації перебувають у процесі етнорозвитку, завдяки якому формуються системи стійких соціальних зв’язків, що регулюються традиціями та нормами поведінки всередині конкретної спільноти. Удосконалюються, змінюються та стають самобутньою національною культурою зі своєю мовою, традицією, психологією.

Ми не уявляємо свого життя без спілкування. Взаємодія між людьми сприяє культурному, економічному та політичному розвитку. Є пряма залежність: тісніша внутрішньонаціональна інтеграція сприяє зростанню досягнень у всіх сферах розвитку. І чим вищий стає рівень цього розвитку, тим інтенсивнішими є соціально-політичні й комунікативні зв’язки між людьми.

Потреба у взаємодії між людьми є базисом життя націй.

Потреба спілкуватися не зменшилася. Карантинні обмеження змусили нас навчитися цінувати формат «наживо». Природний страх, який відчували на початку епідемії вже відступив. Спірне питання, чи зменшилася тривожність? Я не маю відповіді щодо рівня стресу серед українців. Все-таки економічна складова не дає змоги стверджувати, що стресу стало менше серед нас. Ми переживаємо за завтра. Кожен має сім’ї, близьких та друзів. Ми звикли подорожувати. Але вікно можливостей наразі мінімальне. Подорожі були своєрідною психотерапією, і їх справді дуже бракує. Адже це було джерелом позитивних емоцій та вражень. Наразі ми менше витрачаємо час та ресурси на матеріальні речі. Формат онлайну не потребує вишуканого дрес-коду (посміхається). Більше проводимо часу з близькими, багато читаємо. Люди ж з мого оточення наче подобрішали.

 – Як події 2020 вплинули на Ваших дітей? Чи мають місце у стосунках із ними психологічні труднощі?

– Ковідна історія не може не вплинути на стосунки батьки-діти, адже ми вимушені були перебувати 24/7 разом. Окрім прямих батьківських зобов’язань додалося онлайн навчання дітей. Моїй старшій доні 14 років, тому проблем із самоорганізацією вона не мала. Питання виникали із сином (10 років), які, на щастя, тривали недовго. Чітко визначений приватний простір кожного члена сім’ї, обов’язки і все ок!

Коли у вересні на ковід захворів чоловік, то ми були навіть психологічно до цього готовими. Спокійно сприйняли його позитивний тест, вичекали необхідну кількість днів й самі пішли його здавати. Попри те, що ми перебували із Сашком у тісному контакті, ніхто з членів сім’ї не заразився. Власне хвороба батька змусила дітей стати ще більше структурованішими та самоорганізованими.

 – Багато хто висновки про 2020 рік розпочав словами: цей рік був важким. Які саме здобутки за цей період маєте Ви?

– Для нації цей рік був ІНАКШИМ, адже держава переживала й важчі роки у своїй історії. Про епідемії такого масштабу людство загалом знало лише з історичних творів та екранізацій. Коли смерть гуляє зовсім поруч, то змушує «подорослішати» й одночасно вчитися радіти кожній миті, наче діти. Вважаю, що основний здобуток за минулий рік для нашої сім’ї та нації в цілому – ми живі й здорові. Продовжуємо збагачуватись інтелектуально й духовно.

 – Ви психолог за освітою та маєте можливість дати рекомендації українцям. Яку пораду дасте у питаннях адаптації до нових умов життя, роботи та розвитку?

– Перша психологічна реакція людини на власну хворобу – ступор, згодом йде заперечення. Ні, ні! Це може статися з ким завгодно, тільки не зі мною!

Ми маємо чітко для себе прийняти правду, що захворіти може кожен. Прийняття дає спокій, раціональність у думках та вчинках. Не треба впадати у крайнощі: від щоденних веселощів до опущених рук. Чи можемо ми вплинути на дощ? Ні. Але маємо вибір: взяти чи ні парасолю. Так і з ковідом. Розганяти хмари руками зайве, тільки втомитеся й намокнете. Краще зміцнити себе духовно-психологічними практиками, дарувати й отримувати радість у колі близьких. Знати, що, користуючись прописаними засобами епідбезпеки, шанс залишатися здоровим є в рази вищим.

 – Соломіє, які нові традиції варто сьогодні формувати для себе та своїх близьких?

– Ось, що хочеться робити, те й робіть. Аби не у шкоду собі та іншим. Варто навчитися любити. Тільки нещодавно я відкрила для себе жахіття недолюблених людей. Чи знали ви, що є такі, котрих ніхто й ніколи не кохав? І вони відповідали цілому світу теж нелюбов’ю. Агресія, злоба, ненависть – все бере початок у задоволеності чи ні особистим життя. Ніякі статки й посади не компенсують відсутність щему у серці, приємного трепету у душі та млосного тепла по тілу.

Зазвичай такі особистості відповідають шаблонно, що сьогодні більше часу проводять з сім’єю та близькими. Сорі, але коли вони один на одного дивитися не можуть, відносини перетворилися на фікшн, то про яке спільне перебування йде мова? Ніхто краще за вас не знає, що саме ви потребуєте. Традиції – це місток, по якому має бути безпечно та приємно йти. По якому вчитимуться ходити ваші діти. І у кожного він свій.

 – Чи не вважаєте Ви, що наслідки пандемії та карантинних мір із часом вживлять у свідомість українців страхи про небезпечну дистанцію?

– ПТСР українців якнайкраще висвітлений у фразеологізмі: «Моя хата скраю – нічого не знаю». Щоб вижити, слід було стати непомітним. Не наближатися, щоб не зблизитися, щоб зайвого не бовкнути. Соціальна дистанція вже присутня у нашому генетичному коді. Нація здебільшого інтровертів тільки вчилася до цієї історії ставати більше розкутою, обійми та поцілунки при зустрічі впевнено входили у нашу культуру комунікації. Ми були на шляху відкриття власної екстравертності. Молодь з розхристаною душею щиро раділа кожній зустрічі з друзями та знайомими. Обійми, поцілунки. Вже й старше покоління підтягувалося до розуміння важливості доторків. Сьогодення відкинуло нас на сторіччя назад. Але це не так критично для українців, як для націй, де з давніх віків християнський поцілунок мирян був частиною буття.

Тому, вважаю, що ні. Бо страх ймовірної небезпеки внаслідок недотримання безпечної дистанції ми ще не опрацювали як травматичний спадок поколінь. Він досі всередині кожного етнічного українця.

– Багато хто сьогодні постраждав матеріально, впадаючи в депресію, яка несе більш жахливі наслідки. Чи є у Вас порада для тих, хто опустив руки та не бачить виходу?

– На складні питання однозначних відповідей нема. Тому дозволю собі віджартуватися словами мого колеги по кафедрі. Психологи – відверті у спілкуванні. Можемо поговорити про все на світі, бо однозначно впевнені у безпеці й приватності. Отож, у процесі словесної перепалки з дружиною він геніально зауважив: «Ми з тобою зараз можемо посваритися. І хто від того виграє?»

Перефразовуючи. Ви опустили руки. І що вам це дало? Чуда не буде й окрім вас самих ніхто не врятує. Можуть допомогти фахівці, рідні, наставники. Але бажання щось змінювати й робити вам не подарують. Як би цього не хотіли обидві сторони взаємодії.

 – Соломіє, Ви людина чуйна та оптимістична! Ми дуже дякуємо Вам за ці безцінні слова, що заспокоюють. Ми бажаємо Вашій родині тепла, наснаги й міцного здоров’я! Хочеться ще почути від Вас добрі слова відвертих побажань усім нашим читачам.

– Дякую, щиро! Світ потребує радості, добра, співчуття сьогодні в рази більше, аніж учора. Природою закладено почуття радості всередині кожного з нас і воно не залежить від соціального статусу, матеріального добробуту чи оточення. Змініть власну установку з негативної на мегапозитивну. Любіть! Радійте! Насолоджуйтеся життям! Станьте щасливими уже сьогодні…

Зв'яжіться з нами

Наші менеджера проконсультують вас за всіма питаннями